Як захистити свою домашню бібліотеку Найкращі середньовічні поради
У Середньовіччі рукописні книжки створювалися роками і вимагали копіткої праці. Не дивно, що вони коштували дуже дорого. Щоб захистити свою роботу та власність, середньовічні писарі залишали на сторінках послання для злодіїв, загрожуючи їм смертю, муками та навіть відлученням від церкви.
У Середньовіччі написання та прикраса книги могло зайняти кілька років. Здебільшого цим займалися ченці. Писар, схилившись над скудно освітленим столом, сидів годинами, виписуючи букву за буквою, обережно, щоб не допустити помилки. Один із тодішніх переписувачів відгукувався про свою роботу як про дуже болісне ремесло: «Це гасить світло в очах, згинає спину, здавлює нутрощі та ребра, приносить біль у нирки та втому по всьому тілу».
Зважаючи на значні зусилля, витрачені на створення книг, переписувачі та власники книг мали реальний стимул захистити свою роботу та власність. Але в їхньому розпорядженні була лише одна зброя – слово. Тому на початку або в кінці книги вони залишали прокляття, що холодніли кров, обіцяли злодіям, які зазіхають на книгу, болючі покарання і страждання.
Писарі обіцяли непристойним читачам відлучення від церкви та жахливу, болісну смерть. Вкравши один середньовічний манускрипт, можна було потрапити в немилість до «демона з мечем, який відрубував руки і виколював очі», а потім «викрадач закінчував своє існування в пекельному вогні та сірці».
Такі прокльони були єдиним способом захистити книги. На щастя, це був час, коли люди вірили у них. Загроза померти у муках рятувала книги і від бажання вирвати сторінку – ніхто не хотів ризикувати.
Дослідники знаходять подібні прокляття в книгах, починаючи з сувоїв СтародавньоїГреції та Вавилону аж до епохи Відродження. Для істориків такі прокляття – лише забавні факти, але вони показують, наскільки цінними були книги на той час. Адже тоді навіть найелітніші навчальні заклади могли мати бібліотеку лише з кількох десятків екземплярів.
Також страшним прокляттям була загроза відлучення від церкви. Причому слова могли бути дуже простими, наприклад: «Нехай меч анафеми вразить, якщо хтось вкраде цю книгу».
Втім, погрози могли бути й складнішими. Ймовірно, вважалося, що найкраща загроза – та, яка справді дозволяє відчути у конкретних деталях фізичні страждання. Чим творчіший переписувач, тим більш хитромудрі його прокляття. Ось приклад страшної смерті для злодія: «Якщо хтось забере цю книгу, нехай він помре смертю; нехай його смажать на сковороді; нехай його б'є падуча хвороба та лихоманка; нехай він буде розбитий на колесі та повішений. Амінь».
Або ще докладніший варіант: «Той, хто вкраде або візьме і не поверне цю книгу власнику, нехай він перетвориться на змію в руці і буде роздертий. Нехай він буде вражений паралічем і всі його члени вибухнуть. Нехай він нудиться від болю, голосно кричачи про пощаду, і нехай не припинятиметься його агонія, поки він не розкладеться повністю. Нехай книжковий черв'як гризе його нутрощі як знак Черв'яка, який не вмирає, і коли, нарешті, закінчиться його остаточне покарання, нехай полум'я пекла поглине його назавжди».
Схоже, що далеко не у всіх видавців вистачало фантазії на власні прокляття і вони користувалися штампами. Популярне формулювання звучить так: «Нехай той, хто вкраде цю книгу або зашкодить її, буде відокремлений від Тілацеркви і буде проклятий».