Якби не лікарі, я б ще пожив»
Вузлова – місто з населенням на 2016 рік у 52 377 осіб (у 2015 році – 52 825 осіб). Тут кажуть, що саме Вузловський район найбільше постраждав внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Екологія тут погана. Однією з проблем є відсутність роботи, багато градоутворюючих підприємств було закрито останніми роками в районі. Усі, хто хоче отримувати хороші зарплати, їде до Москви, не кожен витримає розлуки на місяць, ось родини й розходяться. Але найбільше місцевих мешканців хвилює ситуація у місцевій охороні здоров'я. Проїжджаючи повз центральну районну лікарню, важко сказати, що тут є проблеми - фасад добре відремонтований, але, як відомо, не варто оцінювати по обкладинці. Історія вузлівських лікарів – це саме той випадок.
Загалом у зустрічі взяли участь 18 осіб – чимало сміливців для такого невеликого містечка, як Вузлова. Більшість присутніх - ровесники моєї мами, тому до цих людей я належу з часткою своєї особистої участі.
До 15:00 вузький коридор наповнюється людьми – у кабінеті, де заплановані збори, теж не вистачає місця, звільняючи стілець, я виходжу до коридору. Тут стоять жінки і обурюються: «Як завжди спочатку всі обурюються, а як доходить, усі одразу бояться приходити і говорити». Чи жарт, але одну з жінок по дорозі на нашу зустріч збив автомобіль.
Ми намагаємося розпочати бесіду, але гучний жіночий «колектив» не дає цього зробити – кожна поспішає розповісти про свою трагедію. Зрештою, настає тиша.
«Ситуація, яка була в медицині, не тільки не покращується, а погіршується. Ви є свідками і треба розповідати конкретні факти, які з вами відбувалися. Кожен за себе розповість провипадках свавілля у сфері охорони здоров'я», - зазначає організатор цієї групи Ганна Ібрагімова.
У Вузловій ситуація типова для будь-якого з маленьких містечок – колишніх шахтарських «столиць»: нестача лікарів. Ось тільки копнувши глибше, виявляється, що тут професіоналів не вистачає через погані стосунки з головним лікарем.
Раніше, за словами присутніх, лікарі ходили за викликом додому, зараз у районі ця практика скасована – на виклик пацієнта приїжджає лише невідкладна допомога, яка часто неправильно визначає діагноз і людина гине. "Дуже багато таких випадків", - в один голос заявляють жінки.
Випадок 58-річної Тетяни пов'язаний із зволіканням медиків:
Це при тому, що ми 3 години чекали доки до нас хтось спуститься. Через деякий час до нас прийшов молодий хлопець, відправив на УЗД, але медсестра там нас не прийняла, відправила на гастроскопію, після якої нас привезли до хірургічного відділення. Нас посадили на диван, і більше ніхто не підходив, всі займалися своїми справами – на посаді мені відповідали: «Чекайте, чекайте, чекайте». А скільки чекати, коли поряд зі мною бабуся вмирає? Як-не-як нас визначили в палату, я поклала її, а вона мені каже: «Напевно, я вже й не вийду від сюди». Тим часом, лікарі продовжують спокійно ходити коридором. І тут у палату влітає медсестра-мігера, яка мене прогнала. Наступного дня я виявила свою колишню свекруху у реанімації. За 13 днів вона померла. У неї був перитоніт у складній стадії. Людину рвало чорнотою, були явні ознаки, що завадило допомогти їй за таку велику кількість часу? Байдужість і некомпетентність».
А Олена Зубатова втратила чоловіка, йому було 62 роки, неймовірної сили чоловік за кілька місяців перетворився на мумію:
«Унас раніше був душевний персонал, були ввічливі санітарки, зараз цього немає – їх перевели до прибиральниці і вони миють підлогу. Зникли нормальні лікарі та досвідчені медсестри. Тому що таке ставлення головного лікаря не витримає жодна пристойна, нормальна людина, а про хворих і говорити нема чого. У мене нещодавно помер чоловік – людина не сила. Він лежав у реанімації на одній холодній пелюшці. Він навіть пити не міг. Діагноз – цукровий діабет. У нас завідувач – лікар, як з'ясувалося, не вітав довгих захворювань. Моєму чоловікові відрізають ногу нижче коліна через коліно, хоча щоб виключити будь-які ускладнення, мали відрізати відразу вище коліна. Але його нібито пошкодували. 3 тижні нога гноїлася, бо додому його виписали практично відразу після операції – нога не встигла зажити. Ми поїхали на діагностику до Новомосковська, і там лікар з круглими очима нам сказала: «Чого ви чекаєте».
Ми поїхали до міськлікарні, чоловіка поклали в реанімацію, на ранок приходжу, а він чомусь у палаті, виявляється, реанімацію треба було для когось звільнити. Я зустрічаюся із завідувачем для отримання пояснень якихось, а він мені каже: «Гнив він і гнитиме», я думаю – «Ах ти с*» і йду до головного лікаря, його заступник обіцяє мені зібрати консиліум. Але я зрозуміти не можу, чому консиліум збирають після того, як людину довели до такого стану, коли людину виписали з гноєм і незагоєною раною – 7 місяців пролетіли.
І ось ще що, якщо пацієнт потрапляє до лікарні на новорічні свята, що лікування скасовується? 10 днів лише чергові лікарі були у лікарні, які не надавали необхідної допомоги моєму чоловікові. Вони чекали на мене, поки я прийду і принесу своєму чоловікові, з якого півлітра гною випливало, перекис і катетери. І в мене питання, хіба біляперев'язувального столу має стояти швабра з брудною ганчіркою та сміття? Якийсь час мене не хотіли пускати до чоловіка, щоб я його банально могла доглядати. Головлікар сказав: «На вас образилися лікарі». А чого вони образилися, що мій чоловік лежав без води і весь у гівні? Думаю, нас не хочуть пускати до хворих, щоби ми не бачили, що там відбувається, а там відбувається бардак. Люди вмирають.
Після смерті я прийшла до лікарні, щоб забрати речі з палати. Взула бахіли, як і годиться. І раптом у коридор вибігає Лопатецький і починає кричати на мене: «Що ви тут робите». Він репетував так, що в мене шум стояв у голові. У мене помер чоловік, а на мене репетує ця людина.
Де справжні лікарі були, коли моєму чоловікові потрібна була допомога? Нема лікарів. А наш головлікар – завгосп, має постійний ремонт. Коли мій чоловік лежав у реанімації на холодній клейонці, до приїзду губернатора Русаков купив стіл за 70 000 рублів».
Мені важко передати словами, в якому горі зараз знаходиться ця жінка, потім їй стало погано, перед тим як попрощатися, плачучи вона попросила:
«Напиши так, щоб їх усіх почало трясти».
Якщо з проблемами в ЖКГ та інших галузях хоч якось упокоритися можна, з проблемами в охороні здоров'я жителі Вузлової миритися не збираються. Вони кажуть, що у цьому невеликому містечку охорона здоров'я вже давно не державна, місцева медицина підпорядковується «князю», який що хоче, те й творить. Напередодні нашої зустрічі черговий інцидент стався у лікарні "на горі", як тут кажуть, це поліклініка на вул.Чекаловській. Уявіть, чоловік прямував до лікарні і на її порозі йому стає погано, люди довкола збираються намагатися надати допомогу, звуть медиків із лікарні – але ніхто не спускається на допомогу. Ніхто з медперсоналу не знайшов у собі сил,щоб перейти лікарняний поріг. Швидка їхала 50 хвилин. Чоловік помер.
Схожа історія і у 78-річної Марти Макєєвої – її з підвищеним тиском привезли на швидкій до міської лікарні. Лікар надала їй допомогу лише за 5 годин, весь цей час пенсіонерка перебувала практично в несвідомому стані. Її донька Ганна приїхала до Вузлової за півтори години, і в неї склалося враження, що до пенсіонерів у лікарні якесь особливе ставлення:
«Мені просто почали говорити: «Ми взагалі не зобов'язані вас брати, то велів соцстрах». Вибачте, давайте розберемося, отже, у нас щось не так із соцстрахуванням, якщо людей не хочуть лікувати і відбувається геноцид людей. Це або змова, або внутрішнє розпорядження головного лікаря – адже такі випадки трапляються системно. Ми не можемо терпіти, коли нам просто кажуть: «Вимирайте, як мамонти». Куди не тицьни, все впирається в Русакова. За час перебування головлікарем повністю розвалено систему охорони здоров'я».
А у 64-річної Анни Наумової відбулося блокування нирок:
«Не було виділень. Приїжджаємо на швидкій у Бобринськ-Донській, а там немає уролога, в Тулу направити відмовилися. Повертаюся назад до Вузлової. Година просиділа до приймального спокою. Мені дочка дзвонить і каже, що досить сидіти, рахунок йде на хвилини. З кожною годиною мій стан справді погіршувався, а в міськлікарні мене хотіли просто прокапати. Але я медик і знаю, що з таким діагнозом у жодному разі не можна такого робити. Онук і дочка відвезли мене до Москви, і я лишилася жива. Там лікарі сказали, що я б на волосок від смерті. Проблема в тому, що в Вузловій дефіцит хороших лікарів, кваліфікація цих людей дуже низька – що казати, якщо діагнози людям ставлять неправильні лише для видимості».
Жінка в синьому спортивному костюмі непредставилася, про неї відомо, що раніше вона працювала в цій самій ЦРЛ під керівництвом Русакова масажисткою, але була звільнена. Місцеві жителі кажуть, що має золоті руки, але її трагедія в іншому.
Якийсь час тому у її мами почало погіршуватися здоров'я, вічні головні болі, проблема із зором – в Вузловій жінці виписали мильгамму, його зазвичай виписують при невралгії або радикулярному синдромі. По суті, це комбінований препарат, що містить вітаміни групи B, що застосовується для поліпшення роботи нервової системи. Проколивши серію уколів мильгами своєї мами і не знайшовши порятунку, жінка везе її до діагностичного центру Тули – тут ставлять страшний діагноз – пухлину головного мозку.
«Можна сказати, що роблячи черговий укол, я своїми руками вбивала свою маму – адже всім відомо, що мильгамма сприяє розвитку пухлини. Ось так нам виписують ліки. А тепер я сиджу і думаю, як би вибити квоту на операцію з видалення пухлини. Без квоти вона коштуватиме 580 000 рублів. Мені залишається тільки продати квартиру, а якщо це не допоможе? Я залишусь і без квартири, і без мами.
«Викликаю я швидку допомогу – у чоловіка тиск 230 на 120, мало того, що вони їхали до нас 40 хвилин, так потім вони ще сидять і думають, як зробити укол, тому що у нього кров «запікається». Більше того, вони при не кажуть «давай укол робити, а то дід зараз заманеться», при мені, дружині, таке кажуть! Я, звичайно, матом починаю лаятись на них, та я гроші готова була вийняти, тільки щоб нормальне ставлення було. З таким ставленням я вже сама стала медсестрою і намагаюся надавати необхідну допомогу, знаю, що колоти в тому чи іншому випадку. Людина хворіє 16 років».
Галині Власової 70 – її син інвалід-візочник. Кілька років тому йому надалижитлоплощу. Чи жарт, але колясочнику виділили 12 квадратних метрів у гуртожитку, без ванни, гарячої води та опалення. Куди б вона не писала, скрізь одні відписки.
Наступний герой вже вам знайомий, але не з цього боку.Галина Дмитрівна Германенко теж в ініціативній групі, її розповідь теж пов'язана з фельдшером на швидкій допомозі:
«Приїжджає, каже «Лягайте, руки по швах», просить чоловіка принести склянку з водою і якусь стару кардіограму. Вдає, що знімає кардіограму, каже, зараз укольчик зробимо і все. Дивлюся, а він мені порожній шприц до руки прикладає, а сам примовляє, що навіть не буде крові, поїхав. Крові й справді не було, ну тому що він і не збирався робити жодного укольчика. Лежу, а мені все гірше та гірше. Я у віці, але розумієте, мені страшно викликати швидку допомогу – одразу запитують, скільки років. А ми теж хочемо жити, хоч і у віці».
Михайло, якому 56, зіткнувся ще з однією проблемою. За його словами, інвалідність в Вузловій оформлюють лише за блатом:
«Розумієте, «хочемо дамо, а хочемо не дамо» цю інвалідність. От би ще перевірити – як працює система видачі групи».
«До міністерства охорони здоров'я скільки не зверталися, ось приїжджає Аванесян. І Русаков водить її фасадними місцями, а проблеми не вирішуються».
Олена, яка втратила чоловіка, стверджує:
«Ви уявіть, що там твориться, якщо людям забороняють озвучувати свої реальні зарплати. І я не боюся таке говорити, чого мені боятися, він забрав у мене чоловіка, забрав моє життя. Ось ці люди, які мають нас рятувати, сидять у кріслах і думають лише про гроші. Я згадую, як чоловік казав: «Ліно, я не хочу вмирати», і плачу»
На думку людей, доки всі не вимерли, необхідно мінятисистему: головлікар повинен відповідати за забезпечення лікарень кваліфікованим персоналом, медикаментами, хорошим обладнанням тощо, ще одна людина має відповідати за господарські питання. Також на сьогоднішній день потрібно перевірити, як витрачаються кошти, виділені на закупівлю ліків – звичайний середньостатистичний пенсіонер цих ліків не бачить.
Для тих, хто зібрався у суботній вечір у цій ініціативній групі, медицина – найболючіша проблема, бо безпорадні пенсіонери не знають своїх прав, але страждають вони від рук тих, чиє покликання – рятувати життя.
Після нашої бесіди всі розійшлися по домівках, кожен зі своїм горем, деякі в порожні стіни, інші до своїх хворих рідних, яким ще можна допомогти. Все, що написано вище, написано лише для того, щоб показати той бік медалі, про який вам не розкажуть на засіданні під час офіційного візиту глави регіону. Це правда, важка правда нашого життя, з якою негайно треба боротися.