Книга Ніжний чоловік олігарха, сторінка 45
Онлайн книга «Ніжний чоловік олігарха»
- Мотю привезли з маленької африканської держави, загубленої в пустелі, - завела я, - знаєш, на чорному континенті повно всякого, про що не знають вчені. Цей папуга належить до різновиду… е… качконосих ара… дуже рідкісний екземпляр.
- Кря, кря, - з гідністю перебила мене качка.
- Він крякає! – зазначив Вадим.
- Правильно, - не розгубилася я, - тому і качконосий, виглядає і веде себе, як звичайна кряква, але ... це ара! Диво природи.
– А Кірюша наче казав, що ВОНО – іграшка Рейчел! – вигукнув олігарх.
Я мало не заплакала. Та й пам'ять у гостя, зовсім забула, що йому наговорили діти.
– І працює на батарейках, – додав Вадим.
- Абсолютно вірно, - я крутилася як на сковорідці, - повне найменування Моті: качконосий ара, сімейства іграшкових папуг. За красу його «іграшковим» назвали.
– А до чого тут батарейки? – не заспокоювався наречений Мілени.
- Він ними харчується, - ляпнула я. - Вірніше, не джерелами енергії, звичайно - хто ж їх з'їсть, адже вони залізні, - а кормом, який називається «Батарейка життя для папуг». Купи своїй пташці батарейку - підзаряд її до польоту. Рекламний слоган. Чого лише виробники не вигадають!
Запас фантазії вичерпався, я зачинила рота.
– А-а-а, – полегшено протягнув Вадим, – тепер ясно. Миля! Миля!
Вигукуючи ім'я нареченої, олігарх поплентався коридором, я почула звук ліфта, що під'їжджав, і жваво відчинила двері.
– Ось! – закричала Мілена. – Купила!
- Тихіше, він уже тут. Біжи на кухню, – наказала я.
Бахнова ойкнула і кинулася в коридор. Щойно вона випарувалася, як з іншого кінцявирулив Вадим.
- Її і в спальні немає, - засмучено сказав він.
- На кухню заглядав? - Усміхнулася я.
Мілена стояла біля плити, тримаючи в руках пластикову торбочку з холодною картоплею.
- Улюблений! - Вигукнула вона, поставляючи миску на пальник. – Зараз вечеря засмажиться.
– Я приніс тобі подарунок, – хитро примружився Вадим і вийняв із кишені піджака червону оксамитову коробочку.
– Ой! Що це? – скрикнула Мілена.
Я сіла на стілець. Слава богу, настав кінець комедії. Вадим зрозумів: пошук тієї, що загасить палаючу хату і дасть коню в лоб, закінчено. У коробочці лежить каблучка з великим діамантом, зараз піде пропозиція руки та серця. На всякий аналітичний чоловічий розум є жіноча хитрість. Олігарх переконався, що Мілі потрібен він сам, і тепер він відкриє правду про свої мільйони, відвезе наречену в розкішний особняк, а я зітхну спокійно. Дуже добре, що спектакль завершився до повернення Сергія, Юлі, Вовки та Катюші.
- Що ж це таке? - Продовжувала корчити з себе ідіотку Бахнова. – Навіть припустити не можу.
Я зиркнула на Мілю. Виявляється, весела вдова чудова актриса - Мілена чудово розуміється на ювелірних виробах, якість і вартість будь-яких прикрас вона визначає безпомилково.
– Вгадай! – засміявся Вадим.
– Ну… там сковорідка, – Мілена вирішила виконувати свою роль до кінця.
Міля впевнено зобразила розгубленість.
- Що ще можна купити жінці? О! Набір губок для миття посуду! Давно мріяла про нього.
Я опустила очі додолу. Якщо ти затіяла виставу, головне, не загратись і поменше балакати. Втім, остання рада універсальна. Навіть найрозумніша людина, якщо почне невпинно чухати мовою, зрештою скаже дурість. Щодо мрії про набіргубок для миття посуду - це сильний виступ. Невже успішна бізнес-вумен не може дозволити собі пакетик зі шматками різнокольорового поролону?
– Відкриваю! – урочисто проголосив Вадим. - А ви не підглядайте!
Ми з Міленою слухняно заплющили очі.
– Опля! – заволав олігарх. – Раз, два, три-і-і!
- Що це? – цього разу відверто здивувалася Бахнова. - Лампа, бачиш?
- Так, - промимрила я.
- Що це? – очманіло повторила Міля.
– Муха із пластмаси, – відповіла я. – Схоже, такий кулон.
– Подобається? - З легким занепокоєнням поцікавився Вадим. – Продавщиця сказала, що прикраси у вигляді комах – останній писк моди. Чи ти не любиш усяких там жучків, павучків, гусениць?
Мене пересмикнуло. Муха виглядала огидно натурально, темно-зелений колір пластмаси, з якої було виконано її тільце, говорив про те, що це копія гною.
– Чудова річ, – пролепетала Міля.
– Бачу, ти розчарована, – почав хмуритись Вадим.
– Я від захоплення очманіла, – знайшлася нещасна Бахнова. – Можна я подарунок із коробки дістану?
- Звичайно, - повеселішав олігарх.
– Ой, це брошка, – почала фальшиво радіти Міля. - Шикарна річ! Любий, у мене ніколи не було таких дорогих прикрас!
Я перевела дух. Дякувати Богу, Бахнова зуміла взяти себе в руки. Інша жінка могла б і врозти піти. Ну поставте себе на місце Мілени: коханий виймає оксамитову коробочку, ви завмираєте в передчутті, і тут бац - жах із пластику!
У моїй душі заворушилося почуття, схоже на повагу. Мілена, проте, молодець. Не всяка так уперто ломиться до мети, інша впаде на шляху, так і не ставши дружиною мільйонера. Нагорода дістається лише завзятим!
І я вирішила підіграти Мілі,тому з наївним виглядом заявила:
– Купити подарунок легко, але, як на мене, найбільш цінний той, який зроблено власноруч.
– Не зрозумів, – напружився Вадим. - Брошка з магазину!
- Мілена пошила тобі штани, - сказала я. - Цілий день витратила, ось на цій машинці писала! Милю, демонструй!
Бахнова схопила пакет і витрусила з нього покупку. Одночасно із пластикової сумки випав чек, і я швидко настала на нього ногою. Ні, все-таки Мілена дурниця. Якщо вона, не розгинаючи спини, сиділа, строчаючи штани, то до чого тут чек із каси?