Красиві місця Могильова доступні на велосипеді

Як часто ви їздите велосипедом? А якби ви знали місця, де можна побачити гарний захід сонця чи світанок, де безлюдно і спокійно, де можна організувати пікнік чи просто повалятися на траві під час пікніка? Можливо, тоді ви б діставали велосипед частіше?

Туристичний портал VETLIVA, як експерт у подорожах, вирішив створити гайд гарними місцями у найбільших містах Білорусі, до яких можна дістатися велосипедом. Його мета – познайомити вас із дуже цікавими локаціями саме вашого міста.

Як ми прокотилися Гомелем можна почитати в цій статті, а поки що нас чекає Могильов і 24 кілометри шляху за 3 години. Поїхали!

О 15:30 наш супроводжуючий призначив зустріч на залізничному вокзалі Могильова. Велосипед був швидко зібраний та готовий до поїздки. На градуснику було лише 5 градусів тепла, нещодавно пройшов дощ і наша команда зовсім не знала, чого очікувати від поїздки.

Тут ми помітили людину у спортивній формі на велосипеді – це і був Артем, наш сьогоднішній гід Могильовим. Артем – фотограф, а також засновник гурту MOGILEV BIKE EXPEDITION. Він організовує маршрути та збирає ентузіастів, які готові до велопригод та відкриття нових місць.

Забігаючи наперед, скажемо, що Артем формував маршрут, виходячи зі свого хобі - крос кантрі. Саме тому маршрут пролягав по пересіченій місцевості з перепадами висот та гарними краєвидами.

Наша команда, звичайно, не була готова до такого темпу, але ми намагалися як могли. На відміну від організмів наші велосипеди були готові до таких труднощів. Артем був готовий на всі сто, на завтра у нього була запланована покотушка завдовжки майже сотню кілометрів, тому сьогодні він просто розминався з нами.

Перші парикілометрів ми вибиралися з центру міста до його околиці. Поки їхали, поставили кілька запитань про те, як із велорухом у місті.

- Велорух у місті є, щоправда, окремі класи як завжди самі по собі: mtb, фікси, беми, кросовики – всі тусуються окремо, але під час відкриття сезону вдається поєднати всіх.

– А як справи з інфраструктурою?

- Ну, як бачите, околиця міста не призначена для велосипедів: немає ні занижень, ні широких доріжок, ті, що вже є, зроблені погано та з помилками. Немає дорожньої розмітки, десь немає асфальту, в деяких місцях ширина дороги не дає можливості роз'їхатися двом велосипедам. Однак треба визнати, що з кожним роком стає кращим.

Поки ми розмовляли, далеко з'явився ліс. Як тільки ми туди заїхали – змінилося повітря. Аромат ялинового лісу, просоченого ранковим дощем... Нас вразив контраст яскравої зеленої трави під ногами і темних, переплетених угорі крон дерев. Переконайтеся самі!

Першим пунктом нашого маршруту став лісопарк, де знаходиться озеро. Місцеві жителі називають це місце Озеро у Гаях. Тут прокладені під невеликим нахилом вузькі доріжки, якими дуже приємно покататися. Тут Артем крикнув: "Розганяйся!" - І ми кинулися вниз з гірки. Як виявилося, наприкінці нас чекав урвищ із вузькою доріжкою. Крок вправо – і полетиш далеко вниз! Але ми не дарма їхали сюди Артем привіз нас на оглядовий майданчик, що розташовується над озером. Звідси відкривається чудовий краєвид на зелені поля та село Старе Пашкове вдалині.

- Артеме, чому ти вибрав саме це місце?

- Так як я займаюся фотографією, це місце ідеально підходить для заходу сонця: сонце тут сідає прямо над горизонтом. Крім того, ми знаходимося досить далеко від людей,тут можна спокійно подумати, збудувати плани на майбутнє.

Справді, вид на озера розкішний! Трохи постоявши, ми перевели дух, зробили пару фотографій наших залізних коней та поїхали далі.

Позначивши крапку на трекері, ми поїхали до наступної локації. Артем вів нас у ще один лісопарк. На дорозі з'явилася глина, ми всі вимазали, велосипеди стали важкі, а колеса у бруді. Незабаром ми знайшли суху ділянку дороги та продовжили рух далі.

Ми прямували до Печерського лісопарк. Це велика зелена зона з великою мережею доріжок, диких та облагороджених.

Тут ми бачили не лише гарні місця та доріжки, а й вирубані шматки лісу. Як розповів Артем, за цей ліс зараз бореться весь Могильов та намагається врятувати від вирубки.

Це місце просто призначене для прогулянок велосипедом: широкі доріжки, свіже повітря, навколо дерева та квіти. Навколишній краєвид звільняє твою голову від усього того, що накопичилося за робочі будні, допомагає відпочити і тілом, і душею. Голова прояснюється, та й загалом після такої прогулянки весь організм тонізується

Ми продовжили наш шлях. Вже пройдено 10 км нашої експедиції. Лісопарк ще не закінчився, але ми вже майже виїхали з нього. Як виявилось, парк виходить майже до центру міста. На фотографії нижче зображено Печерське озеро, поряд з ним прокладено доріжки. Проїжджаючи велосипедом по одному з його берегів, можна милуватися протилежним берегом. Нам дуже пощастило з погодою: було похмуро і мало сонця, ліс здавався чарівним завдяки м'якому та приглушеному світлу.

Ми побували і в етно-селі Зелений гай, що розташовується на виїзді з парку. Там можна купити вироби з натуральної шкіри чи металу, які робить коваль прямо при вас. Під час нашої експедиції ми бачилибитви лицарів та стрілянину з лука. Антураж підтримує та посилює середньовічну музику, що викликає асоціації з серіалом "Вікінги".

Виїхавши з лісопарку, ми вирішили трохи перекусити та відновити сили: купили кефіру та пряників, знайшли зручну лавочку та трохи відпочили. Не дарма: ми вже знаходилися в центрі міста, де на нас чекав довгий підйом, для якого ці сили і стали в нагоді.

По дорозі ми бачили оригінальну будівлю могилівського музею Масленнікова з дуже цікавим дахом. У наших планах його відвідування не було, тому, зробивши одну фотографію, ми вирушили далі.

Будівлю музею було збудовано ще на початку минулого століття, а саме у період з 1903 по 1914 роки. Спочатку тут розташовувався селянсько-земельний банк. На увагу заслуговує архітектура будови - вона поєднує в собі ключові елементи пізнього класицизму, модерну та популярного у ті роки псевдоукраїнського стилю. Цікаво, що до нашого часу будинок зберігся практично в незайманому стані.

Наступним місцем виявилася пішохідна вулиця Могильова. Сьогодні тут було зовсім мало людей через погоду, але, як сказав Артем, вона зазвичай багатолюдна, бо на ній розташовано багато кафе та інших закладів. Крім того, тут знаходяться і знамениті пам'ятки Могильова, наприклад, оригінальна скульптура "Звездочет".

Наприкінці вулиці, трохи правіше, знаходиться і могилівський драматичний театр.

Культуру в місті шанували та цінували, а тому Могильову був потрібний власний театр. Гроші збирали самі могилівці. Невідомо, скільки років довелося збирати гроші, але у 1886 році потрібна сума нарешті була зібрана. Лише за два роки неподалік нинішнього Комсомольського скверу було зведено величну будівлю за проектом архітектора Камбурова. Вже1889 року вперше в історії Могильова відбулося відкриття театрального сезону.

Будівлі музею та драмтеатру мають схожі дахи, подібні до яких ми ще не бачили ніде. Неподалік драматичного театру є ще одне гарне місце – це Могилівська ратуша. Тут же розташований оглядовий майданчик, з вершини якого відкривається дивовижний краєвид на Могильов.

Щодня Ратуша радує гостей та мешканців міста оригінальним шоу: металева фігурка трубача виконує гарну мелодію. Ми потрапили сюди в не зовсім вдалий час і вирішили, що обов'язково повернемось увечері та послухаємо цю музику.

Зараз Магислав (так звати скульптуру, яка виходить на балкон) щодня виконує мелодію з балкону Ратуші тричі на добу - о 12 годині дня, о 8 годині вечора (символіка цього часу доби пов'язана із символікою вісімки - знака нескінченності) і втретє - в ту хвилину, коли над Могильовом сідає сонце.

З майданчика відкривається краєвид на міст, який охороняють леви.

Перша дерев'яна могилівська ратуша була побудована в 1578 році. Вона стояла на початку вулиці Вітреної (зараз це вулиця Ленінська).

Рішення про будівництво "мурованої" ратуші Могилівський магістрат ухвалив у 1668 р.

Ще Артем згадав, що тут неподалік є безкоштовний музей. Нам стало цікаво, тож туди ми й вирушили. Виявилося, що він перебуває у підземному переході, зовсім неподалік центру.

У цьому переході можна простежити всю історію міста Могильова та побачити зображення старовинних будівель, що колись стояли тут, а також те, як виглядала ратуша спочатку. Наприкінці коридору музею є вихід на набережну Дніпра, звідки відкривається не менш розкішний вигляд.

Наша подорож добігає кінця. Артем відвіз нас назад до залізничного вокзалу, мипопрощалися та пообіцяли один одному, що ще як мінімум один раз, але прокотимося разом.

До зустрічі у Вітебську! А поки що ви можете ознайомитися з велоекспедиціями на нашій інтерактивній карті.