Лікування хронічно активної Епштейна-Бар вірусної інфекції в Ізраїлі
При зараженні в підлітковому або молодому віці ЕБВ часто спричинює інфекційний мононуклеоз із підвищенням температури, збільшенням лімфатичних вузлів та селезінки, болем у горлі. Серед інших ознак захворювання можна назвати стомлюваність, головний біль, збільшення печінки та висипання. Вірус є причиною кількох тяжких захворювань: хвороби Ходжкіна, В-клітинної лімфоми та раку носоглотки. За винятком останнього захворювання, ЕБВ є у В-клітинах, що призводить до політичної інфекції — тобто вірусної інфекції, яка характеризується лізисом (розчиненням) клітини при вивільненні вірусних частинок. У деяких носіїв вірус здатний спричинити смертельні захворювання. Так, у чоловіків із X-зчепленим лімфопроліферативним синдромом при інфікуванні ЕБВ часто розвивається смертельно небезпечний інфекційний мононуклеоз. У тих, хто вижив нерідко з'являється синдром дефіциту антитіл і підвищується ризик виникнення В-клітинних лімфом.
Хронічно активна Епштейна-Барр вірусна інфекція – ще одне ускладнення, спричинене вірусом.
У Європі та США воно зустрічається досить рідко, набагато частіше його виявляють у жителів Азії та Південної Америки. Це пояснюється тим, що в Європі та США вірус уражає В-клітини (В-лімфоцити), а в Азії та Південній Америці – Т-клітини (Т-лімфоцити) та природні клітини-кілери.
Причини хронічно активної ЕБВ-інфекції невідомі. Раніше вважали, що хвороба обумовлена мутантними штамами ЕБВ, які можуть спричинити літичну інфекцію. Однак згодом з'ясувалося, що літичні штами представленіта у контрольній групі. Пізніше можливими причинами захворювання називали гени SAP та перфорини. Однак версія із генами SAP не підтвердилася. Що ж до перфоринів, то одному з досліджень повідомлялося, що хронічно активна ЭБВ-инфекция пов'язані з мутаціями обох алелях перфорину.
Симптоми захворювання на вірус Епштейна-Барра
Захворювання має такі характерні ознаки:
1) гостра ЕБВ-інфекція на початку, що супроводжується підвищенням кількості антитіл до ЕБВ або ДНК ЕБВ у крові;
2) гістологічні прояви проникнення заражених вірусом клітин у органи;
3) виявлення білка ЕБВ чи нуклеїнової кислоти у тканинах.
При хронічно активній ЕБВ-інфекції також спостерігається кілька імунологічних порушень. Наприклад, у пацієнтів з ураженими Т-клітинами та природними клітинами-кілерами часто підвищений рівень про- та протизапальних цитокінів.
Методики лікування хронічно активної ЕБВ-інфекції в Ізраїлі
Для лікування хронічно активної ЕБВ-інфекції було випробувано багато методів.
Раніше багато вчених вважали, що в деяких випадках може бути ефективним противірусне лікування (наприклад, ацикловіром, ганцикловіром, ударабіном). Але загалом противірусне лікування не підходить для цього захворювання. Терапія імуноглобуліном, який добре нейтралізує позаклітинний вірус, також не показала обнадійливих результатів.
Щоб послабити симптоми хронічно активної ЕБВ-інфекції, використовують імунодепресанти – кортикостероїди та циклоспорин. Це лікування виявляється успішним у лікуванні такого ускладнення хвороби, як гемофагоцитарний синдром. Проте проти основного захворювання імунодепресанти безсилі. Більш того, вони можуть блокувати імунну відповідь на ЕБВ, що призводить дорозмноження інфікованих вірусом клітин.
Для боротьби із захворюванням намагалися використовувати імуномодулюючу терапію. В окремих пацієнтів імуномодулятори інтерферон-гама та інтерферон-альфа викликали ремісію, але про довгостроковий ефект лікування даних немає.
Ще одна випробувана лікарями методика – це цитотоксична хіміотерапія (лікування препаратами, що містять циклофосфамід, антрацикліни, вінкрістин, етопозид та преднізон). Більшість пацієнтів відзначали тимчасове поліпшення стану, але з часом хвороба продовжувала прогресувати.
Хороші результати при лікуванні ЕБВ лімфопроліферативного захворювання, спричиненого трансплантацією гемопоетичних стовбурових клітин, показала імунна клітинна терапія.
Згідно з результатами досліджень, у деяких випадках при хронічно активній ЕБВ-інфекції ефективна пересадка стовбурових клітин пуповинної крові. Однак потрібно мати на увазі, що у всіх дослідженнях йдеться про одного або кількох пацієнтів. Найбільше дослідження охоплювало 15 людей. Вісім із них були живі через 40 місяців після трансплантації. Семеро людей померли в середньому через 3 місяці після операції (три - через рецидив хвороби, три - через трансплантат, один - від енцефаломієліту). Було встановлено, що негативний прогноз після трансплантації більш вірогідний у хворих похилого віку і у пацієнтів з пізно виявленою ЕБВ-інфекцією.
Як трансплантація може вилікувати хронічно активну ЕБВ-інфекцію? Цитотоксична хіміотерапія зменшує кількість ЕБВ-інфікованих лімфоцитів та супресорних (або регуляторних) Т-ліфоцитів. А пересаджені стовбурові клітини можуть знищити ЕБВ-інфіковані лімфоцити, що залишилися після «хімії», будують нову імунну систему, здатну контролювати вірус.
Якііснують перспективи у лікуванні захворювання? Оскільки після трансплантації пацієнти з хронічно активною ЕБВ-інфекцією мають вищі показники ускладнень, ніж люди з іншими діагнозами, є необхідність розробки нових методик лікування. Останнім часом вчені працюють над створенням препаратів для цільової терапії. Цільова терапія ґрунтується на застосуванні ліків, здатних уражати конкретні білки вірусу. Цільова терапія завдає набагато менш відчутних втрат здоров'ю, ніж інші існуючі методики.