ЛІЗ ГРИН

Переклад глави з книги Ліз Грін "Астрологія долі" з глави "Доля і Плутон".

Невідмінний поворот долі, будь то до придбання або втрати, є характеристикою Плутона. Також до нього відноситься переживання фрустрованого бажання. Бажання того, чого ми хочемо їм більше, ніж хотіли будь-коли колись раніше, але що є єдиним, чого у нас не може бути, або що ми можемо отримати тільки ціною великої жертви або смерті якоїсь частини нашої самої: усе це притаманно Плутона. Природно, що сексуальна сфера є одним із найбільш очевидних місць, де трапляється цей вид досвіду. Таким же місцем є сфера влади та посад. Влада і сексуальність, влада чи втрата влади через сексуальність – це властиві Плутону теми. Це схоже на те, що знали стародавні скандинави, коли використовували одне й те саме слово для долі та геніталій. Я не думаю, що завжди зрозуміло, чи знаходиться влада в руках однієї чи іншої людини, бо той, у кого влада, і той, хто йому підпорядковується, є аспектами однієї і тієї ж постаті, так само як Персефон належить Гадесу. Жага, жадібність і бажання виходять з обох, і в усіх випадках, коли Плутон виявляється залученим до ситуації, де одна людина повинна підкорятися іншій, більш впливовій, мабуть, корисно пам'ятати, що коли бере участь ця планета, невинних немає. Зіткнувшись з Плутоном, ми зустрічаємося з нашими огидними компульсивними спонуканнями, нашими незадоволеними пристрастями: неможливий повторюваний патерн, коли ми боремося з чимось, тільки для того, щоб зустрічатися з цим знову і знову. Тартар описує міфологічною мовою людське невігластво, жадібність та патологію. Він охоплює хворобу, жорстокість, пристраснуодержимість, крижану холодність та вічну спрагу. Ці потерті фігури говорять нам ще дещо про Плутона: він знову і знову нагадує нам про те, що не можна зцілити, про невиліковну рану, про психопатичний бік особистості, про викривлене розгніване обличчя Горгони. Це те, що ніколи не стає кращим. Одним з алхімічних образів для цієї жадібної, спраглих, жорстоких, невиправних сторін природи є вовк, який повинен бути поміщений в алембік ** разом з королем. Вовк знищує короля, а потім сам згоряє на повільному вогні, доки не залишається нічого, крім попелу. Якщо ці речі дійсно змінюються, це відбувається лише за допомогою вогню; і король, який уособлює панівні цінності системи переконань его, має померти першим. Таким чином Плутон є великим і божественним балансувальникомгордині***. Без нього людина повірила б, що сама є Богом, і в результаті знищила б самого себе: ситуація, яка згодом стає все більш імовірною. Зіткнувшись з Плутоном, як дитина стикається з матір'ю, людина на досвіді пізнає непереборне коло обмежень душі, обмежень долі. Це не земні обмеження Сатурна, але глибоке відчуття людської вразливості та смертності.

Циклічні стани повторюваності, постійне обертання в кругообігу власнихобставин,примушуєнас визнати, щоці обставини є самою нашою суттю, і що круговий рух душі не відрізняється від сліпої долі****.

Плутон, здається, управляє тим, що не може і не хоче змінюватися. Це особливо болісне питання в епоху методів самодопомоги і зростаючого переконання в тому, що можна зробити з себе будь-що, беручи до уваги правильні техніки, книги або духовних лідерів. Смиренністьперед богами є античною чеснотою, заохочуваною як Біблією, а й древніми греками. «Нічого надміру» – навіть самовдосконалення – було висічено перед входом до храму Аполлона в Дельфах, разом із «Пізнай себе». То були головні вимоги богів до людини. Але це ті питання, з якими нас змушує зіткнутися Плутон. Іронія і парадокс полягають у тому, що щире прийняття того, що неможливо змінити, найчастіше є одним із ключів до справжньої та глибокої зміни в психіці. Але цій легкій іронії, яка б підійшла брехливому Аполлону, схоже, не можна навчитися в жодній школі, окрім полум'я життя. З цієї причини вона залишається таємницею, але не через те, що ніхто про неї не розповідає, а тому, що ніхто їй не повірить, поки не виживе у вогні.

Таким чином, Плутон, як символ долі, що карає, керує місцем, де воля не може більше допомогти. Воно недосяжно для курсів терапії, медитацій, дієт та зустрічей; і рішення вже не в тому, правильно мені вчинити чи ні, а в тому, чи варто пожертвувати лівою рукою чи правою. Цей бог є образом нашого рабства, приниження та зґвалтування. Мені здається, що проблема гордині, порушення запропонованих обмежень і призначеної долі, лежить в основі значення цієї планети. Відлуння цієї теми можна також знайти в міфі, пов'язаному зі знаком Скорпіона, бо скорпіон у ранніх шумерських, вавілонських та єгипетських, а також грецьких міфах, незмінно є істотою, яку посилає гнівне божество, щоб покарати чиюсь гординю >.

«Починаючи з перших його висловів грецькою та латинською, скорпіоній міф був пов'язаний з чудовиськом, що вбив Оріона, великого мисливця, чия гординя змусила його образити богів. Скорпіон атакував його і вбив, раптово виникши знадр землі - з-за меж того світу, до якого належав атакований ним Оріон. Наскільки мені відомо, немає жодного астрологічного тексту, в якому цей елемент раптової руйнівної агресивності не з'являвся б як важлива характеристика Скорпіона. Астрологічний символізм висловлює її, відводячи знак Скорпіона Аресу (Марсу), запальному та агресивному богу, повелителю жорстоких та драматичних катастроф; тим самим надаючи Скорпіону центральне значення в руйнуванні рівноваги того, що сталося внаслідок навали з темряви невідомого противника… Скорпіон, знак істоти, що виникла з хтонічної вологи, фактично характеризується все більш і більш ясно як знак шлаків, первісної природи, хаотичної, негармонійної, жахливої та розкривної небезпечними вторгненнями *****».

Цей привабливий опис, схоже, збігається з тим, який ми вже зустрічали стосовно Плутона. Майже зайвим буде додати, що в міфі про Оріона гігантський Скорпіон, який вбиває великого мисливця за його гординю, посилається Артемідою-Гекатою, «господаркою нічних доріг, долі та світу мертвих».

* В оригіналі вжито слово "unredeemable", яке буквально перекладається, як "не підлягає викупленню" - прим. перекладача

** частина дистиляційного апарату, що використовувався алхіміками

***в оригіналі вживаного словоhubris– гібрис, хюбрис (др.-грец. ὕβρις – зухвалість) — зарозумілість, гординя, пиха, гіпертрофоване самолюбство. У давньогрецькій культурі персоніфікована властивість характеру, пізніше - важлива етична концепція. В античній традиції хюбріс — надмірно самовпевнена поведінка лідера, яку боги розглядають викликом собі. Як вважали давні греки, така поведінка завжди призводить до перипетії.(грец. περιπέτεια) - раптовому зникненню удачі і надалі до божественної відплати - немезису (др.-грец. Νέμεσις). Далі у перекладі це слово перекладається як «гординя».

****–Джеймс Хіллман. "Сновидіння та Потойбічний Світ" (James Hillman, The Dream and the Underworld)

***** –Луїґі Аурігемма, “Трансформація символів у астрологічному традиційі”, “The Analitic Process”, ed. Joseph Wheelwright, C. G. Jung Foundation, New York, 1971