Мама сказала дарма я тебе взагалі народила, постійно шкодую про це

Ось зараз. Ми останнім часом взагалі часто сваримося через дрібниці-точніше починає завжди вона. вона мене взагалі навидить з дитинства – я це відчуваю давно шкірою. І вона і раніше робила подібні заяви але сьогодні просто довела мене до сліз - я стала зі сльозами запитувати - ти правда шкодуєш. А вона: "Давай взагалі не розмовлятимемо більше. не говори зі мною." І мене просто ігнорує. Мені так важко все це переносити - її ненависть..її постійні закиди..вона мені нічого не покурює - до школи я ходжу в одній старі навіть соромно. І через це зі мною і в школі ніхто не спілкується - я типовий ізгой. Я навчаюсь у 10 класі і мені страшно подумати від того, що буде далі – поїхати? куди? без копійки? до того ж через її постійних нападок звинувачень у тому що я зіпсувала їй життя та потім крижаного ігнорування хоча я ридаю та питаю у чому моя вина. Вона народила мене в 40 для того, щоб прив'язати до себе одного чоловіка і просто тому, що "належить". І тепер гнобить мене цим. "Не треба було тебе народжувати" - під цю приказку я росту з самого дитинства, скільки пам'ятаю себе. По дому вся робота давно на мені - вона лише дивиться телевізор і ходить на пошту за пенсією та за аліментами. І все. У магазин, на ринок, скрізь ходжу я, причому вона дає гроші і бере на скарб перевіряючи все по чеку. Про те, щоб купити щось мені, не йдеться. Мама мене справді ненавидить, і від цього просто пропадає бажання жити.