Мільярдер без мільярда як засновник Duty Free позбавляється - своїх грошей
Мало хто звернув увагу на 81-річного уродженця Нью-Джерсі Чака Фіні, який, мабуть, зробив для Ірландії більше, ніж будь-хто з часів святого Патріка. Втім, Фіні цілком влаштовує, коли на нього не звертають уваги.
Він є засновником Duty Free. Йому 85 років, він нажив статки понад 7,5 мільярдів доларів. При цьому не має машини, літає економ-класом, живе у орендованій квартирі. Чак Фіні носить електронний годинник за 15 доларів і м'яту сорочку. На історичній батьківщині, в Ірландії, його запросто візьмуть за американського туриста. Ресторанам він віддає перевагу закусочним, кравцям — магазинам ширвжитку, він користується метро чи таксі.
Фактрум розповідає історію багатія, який відмовляється від своїх грошей та слави.
Початок історії Duty Free
Фіні народився в розпал Великої депресії в сім'ї з ірландським корінням. Під час війни в Кореї служив у військово-повітряних силах. Після армії отримав допомогу для демобілізованих і вступив до бізнес-школи Корнельського університету на спеціальність «готельний менеджмент». Закінчивши її у 1956 році, вирушив продовжувати навчання до Франції. Потім налагодив бізнес із продажу безмитного алкоголю морякам, які служили в Атлантичному флоті ВМС США. Конкуренція була серйозною, але Фіні зумів вибитися в лідери: завдяки військовому минулому йому було легше знаходити спільну мову з екіпажами, а від місцевих повій він отримував інформацію про наступний пункт призначення кораблів.
У компаньйони Фіні взяв Боба Міллера, який, як і він, закінчив Корнелл. Асортимент товарів розширився за рахунок автомобілів, парфумів та ювелірних прикрас, які мали попит у військовослужбовців та туристів.Щоб поставити управління спільним бізнесом на професійну основу, Фіні та Міллер взяли на частку Тоні Піларо — юриста, який спеціалізується на податковому праві, та бухгалтера Алана Паркера.
До 1964 року мережа Duty Free Shoppers охоплювала вже 27 країн, у ній працювало 200 человек.
Перетворити цей вигідний, але невеликий бізнес на одну з найприбутковіших роздрібних мереж у світі допоміг економічний бум у Японії. 1964 року, коли в Токіо проходила літня Олімпіада, японський уряд зняв обмеження на поїздки за кордон, які були введені після Другої світової війни задля економії валюти. І японці, які накопичили чимало грошей за ці роки, кинулися подорожувати світом.
Ветеран ВПС, Фіні трохи розумів японську і розбирався в звичаях і звичках жителів Країни вранішнього сонця. Невдовзі серед продавщиць Duty Free Shoppers з'явилися кмітливі симпатичні японки. А прилавки були забиті коньяком, сигаретами і шкіряними сумками: японці, що трепетно ставляться до подарунків, охоче розкуповували їх на сувеніри.
Це була справжня золота жила, і Фіні навіть найняв аналітиків, щоб вони прогнозували маршрути туристів. Так магазини DFS з'явилися в Анкориджі, Сан-Франциско та на Гуамі. Ще одним улюбленим місцем відвідування японців був Сайпан — крихітний тропічний острів за кілька годин від Японії. Інтуїція підказувала Фіні, що острів може стати найпопулярнішим пляжним курортом для токійців. Якби не одна проблема: на ньому не було аеропорту. 1976 року DFS виділила $5 млн на його будівництво.
Така агресивна стратегія дозволила компанії скуштувати плоди японського економічного дива. 1967 року Фіні отримав $12 000 дивідендів, 1977-го — $12 млн, розповідає О'Клері. Ще за 10 років на рахунках підприємця вже буломайже $334 млн. За ці гроші згодом було придбано готелі, магазини, швейні фабрики, а потім і технологічні стартапи. Фіні, як і раніше, хотів залишатися в тіні, поводився скромно, але сховати такий значний капітал було вже дуже складно.
У 1988 році в номері Forbes з рейтингом 400 найбагатших американців вийшов чотирисмуговий матеріал, присвячений DFS. Журналісти Ендрю Танзер та Марк Бошамп розкрили секрет успіху мережі та познайомили читачів із чотирма її власниками — володарями значного стану. Стаття і резонанс, що послідував за нею, шокували Фіні. О’Клері у своїй книзі присвятить цьому епізоду цілий розділ.
Автори статті пролили світло на бізнес DFS: розповіли про її «японську» стратегію, 200% націнку, 20% рентабельність, величезний річний виторг — близько $1,6 млрд. Forbes підрахував, що 1 кв. м у магазині мережі на Гаваях приносить понад $200 000 на рік. Це еквівалентно більш ніж $400 000 сьогодні, що в сім разів перевищує середній дохід Apple з 1 кв. м торгової площі.
Журналісти Forbes припустилися двох помилок: по-перше, стан Фіні насправді був набагато більшим. По-друге, це не був стан Фіні.
Тільки найближче оточення підприємця знало, що особисто йому належить кілька мільйонів доларів. Фіні не мав навіть власної машини. Його люди спочатку подумували над тим, щоб негласно зустрітися з Малкольмом Форбсом і пояснити, що до чого, але потім махнули рукою. Forbes включав Фіні до рейтингу найбагатших американців аж до 1996 року.
Фіні переклав усі свої активи на Atlantic Philanthropies (через Багамські острови – для мінімізації оподаткування). Він продовжував активно розвивати DFS, роз'їжджаючи світом, завойовуючи нові ринки і відшукуючи нові способипідвищити рентабельність та втерти ніс конкурентам. Фіні завжди подобалося заробляти гроші, хоча грошей йому було достатньо з того часу, як вони з'явилися. Літній бізнесмен вміє радіти простим речам. Він виріс у скромній працьовитій сім'ї, його батьки постійно допомагали іншим людям. Його мати Медлін, яка працювала доглядальницею, щоранку підвозила до автобусної зупинки сусіда-інваліда.
Філантроп з великої літери
На рахунку Чака Фіні безліч досягнень у сфері благодійності. Він збудував аеропорт на острові Сейпан, віддавши 5 мільйонів доларів. Одним із найкращих його досягнень є будівництво Університету Лімерика, який є найкращим в Ірландії.
«Не варто чекати старості, щоб починати жертвувати свої гроші. Краще починати робити це якомога раніше, поки є сили та енергія, щоб змінити світ на краще», — каже Фіні.
Білл Гейтс назвав Чака ідеальним зразком для наслідування, зазначивши, що він є найкращим прикладом того, як слід творити добро за життя.
До 2020 року філантроп та підприємець збирається повністю витратити нажитий ним стан. Третину акцій компанії Duty Free Shoppers (весь його пакет) він передав у володіння своєму благодійному фонду The Atlantic Philanthropies.
$1,3 млрд, що залишилися у фонду, повинні бути витрачені до 2016 року. 2020-го фонд припинить свою діяльність. Поки акули бізнесу всіма можливими способами намагаються збільшити свій стан, Фіні з потрійною енергією прагне померти без гроша за душею.