На Франківщині лжесвященик створив цілительську секту
Трохи більше року тому до села Новошине на Івано-Франківщині приїхав нікому не відомий священик – Іларій. Він збудував каплицю на городі однієї з місцевих мешканок і зайнявся цілительством. Хто його туди направив – зараз ніхто не знає. А село розбилося на два табори – його адептів та противників.
У Новошино вже більше року вирують серйозні релігійні пристрасті. Тоді до села приїхав отець Іларій (у світі – Іван Бандуревич, 1987 року народження). Молодий чоловік назвався священиком «автономної православної церкви США». Спочатку правив Літургію в одній із каплиць, розташованій у селі. А потім збудував свою – на городі місцевої мешканки Любові Кордон. У жінки є хворий онук, нині вона переконана, що «американський цілитель» допоможе дитині видужати.
Наразі каплицю Іларія мають демонтувати, оскільки документів – жодних.
«Як закон наказує, так ми і робимо – каже сільський голова Новошино Василь Курус. - Церква має зареєструватися. Наразі Іларій документів не приносив».
Мало того, поки що так і неясно, до якої саме церкви належить заїжджий «цілитель». Адже у сільській раді кажуть, що спочатку він подавав документи від автономної американської, а потім говорив – від Української автокефальної церкви.
«Ми тут самі заплуталися, – каже місцевий землевпорядник Мирослава Кікавець. – У паспорті зазначено, що він народився на Львівщині, прописаний у Дніпропетровську. Як виявився у Долині, не знаємо. Люди у селі розділилися. Частина його підтримує, інші проти. Вирішувати такі справи у власному селі – найгірше, що може бути».
Новошинський священик Ігор Дарвай переконаний, що отець Іларій здійснив розкол у селі та перебуває тут незаконно. Іларій же звинувачує Дарваю та ще одного священика - дияконаЙосипа Жовніровича, а також сільського голову Василя Куруса у тому, що вони обливають його брудом. Про Іларію у селі говорять різне.
«Він нічого не вимагає, жодних грошей, – каже мешканка Новошина Наталія Беляр. - У каплиці є скарбничка, куди люди туди кидають хтось дві, хтось п'ять чи десять гривень. Хтось і нічого не кидає. Колишній голова раніше приходив до каплички, казав, що це добра людина, а нинішній – воює».
Михайло Малета мешкає по сусідству з каплицею, неодноразово писав скарги до сільської ради. Каже, що то не церква, а якась секта.
«Мені заважає богослужіння, я хвора людина, – каже Михайло Малета. – У селі вже є дві церкви. Чого вони не йдуть туди, а прийшли до цієї каплиці?».
Потім личить ще одна жінка. «Я в цю каплицю не ходжу, – каже Марія (прізвище вона називати боїться – авт.). - Он, є церква, ходжу туди. Звідки я знаю, хто цей священик? І люди нерозумні, бо не знають, до кого йдуть і кого слухають. Ще в Біблії написано, що перед кінцем світу з'являться лжепророки. І дітей тут також хрестять. Хіба вони знають, кому дають свою дитину хрестити?».
Спочатку поява нового священика об'єднала місцеве духовенство. Усіх цікавило, звідки той приїхав і чому. Для цього сільський голова навіть спеціально їздив до рідного села Іларія, щоб хоч щось дізнатися.
«Василь Курус дізнався, що Іларій узяв гроші у банку під заставу батьківського будинку, – розповідає отець Йосип Жовнірович. - Мати його доживає у старому будинку. Ще він набрав позик на паспорт свого брата. Крім того, таксисти у Сколе (Львівська область - авт.) кажуть, що він і їм винен гроші. Чесна людина таке не робить.
Іларій усі ці звинувачення заперечує. «Батьківський будинок продавав не я, а мати з братом, – каже він. - Так,зараз він проданий. Потрібна була якась копійка, я ще тоді вчився. Ріс без батька, ніхто не помагав. Навчався у Києві та винаймав житло. Я маю документи, я був направлений сюди, до Івано-Франківської області, офіційно - від української автономної православної церкви в США, яка перебуває в єдності з Вселенським престолом Константинопольського патріархату».
Наразі, за словами «цілителя», він належить до Української автокефальної церкви. Дозвіл отримав чомусь у Тернополі – від владики Мефодія, бо Івано-Франківський владика Андрій його не благословив. Місцеві священики стверджують, що якщо так, то він має право відправляти служби лише на Тернопільщині.
Але отець Іларій і надалі приїжджає до Новошина. Живе у Долині, винаймає тут квартиру. Незважаючи на те, що Іларій прийняв постриг лише торік, каже, що він уже має чернече звання – архімандрит. У священика нібито був висвячений у 18 років. За його словами, він став наймолодшим священиком в Україні.
«У 24 роки неможливо отримати таке звання, – стверджує Ігор Дарвай. – Спочатку йде чернець, потім ієромонах, ієродиякон, тільки тоді – архімандрит. Хто йому такі звання надавав – невідомо. Спочатку треба вивчитися, закінчити духовну школу, відслужити, мати якусь практику у житті. А так не буває».
До речі, юний священик-монах вже був одружений, має сина і навіть встиг розлучитися. «Так, я розлучився і постригся у ченці буквально за тиждень, - каже Іларій. - Але не пішов гуляти, а пішов до Бога.
Окрім отця Іларія, до Новошина приїжджають інші ченці. Він каже, що вони мають якесь «священиче братство». Туди входять п'ятеро священиків, але зараз вони також на стадії реєстрації. Їхня мета - відновити традиції автокефальної церкви 1940-60-х років - не братигроші за вінчання, похорон чи хрестини.
Іларій каже, що все робить за свій рахунок – їздить на богослужіння та купує все необхідне для каплички. «У мене немає зарплати, – каже він. – Мені постійно допомагають батьки. Доїжджаю щодня, що потрібно для церкви, також купую за власний кошт. Ні від кого нічого не вимагаю. Нікому зла не роблю і не перешкоджаю».
А мешкає на що? Є в Іларія хрещений батько, який також мешкає в Долині. Солідний такий чоловік, років під 50, на вигляд – небідний. Сказав, що допомагає хрещеникові, назватись відмовився навідріз. Каже, що вони з хрещеником мають ще сім парафій на Львівщині та на Закарпатті. А також повідомив, що мешканка Новошина Люба Кордон – саме та, що надала землю під каплицю, – планує віддати Іларію ще й батьківський будинок. «Зараз вона переоформлює його на себе, а потім віддасть нам під монастир», – каже хрещений.
Односельці Люби Кордон кажуть, що жінка ледве зводить кінці з кінцями, постійно на заробітках та працює за копійки.
Для чого вони приїхали на Долинщину – один Бог знає. Але погодьтеся, якось дуже дивно. Єдине, що можна сказати, не шукайте кращого священика, щоб помолитися Богу.