Наречений Ксенії Годунової

В історії українсько-шведських відносин після Ярослава Мудрого, що породився з королівськими будинками Скандинавії[8], династичні шлюби не були поширеним явищем. Майже всі шлюбні проекти, ініційовані зазвичай українською стороною, не були реалізовані, а деякі з них закінчувалися скандалами[9]. Шведський історик А. Фрюксель писав, що за царювання Еріка XIV цар Іван Грозний сватався за сестру короля принцесу Цецилію, але ні принцеса, ні її коронований брат не дали згоди.

За повідомленням фінляндського єпископа Павла Юстена, в 1572 р. царські чиновники розпитували шведських послів «про сестру Королівської Величності, яка, кажуть, була ще незаміжня, про її вік і зовнішність». Вони також просили надіслати її портрет. Ймовірно, йшлося про єдину незаміжню на той час дочку Густава Васи принцесу Єлизавету.

Через чверть століття онук Густава Васи принц Густав став одним із учасників історичної драми, в якій поряд з ним брали участь Борис Годунов і його дочка Ксенія. Син короля Еріка XIV та Карін Монсдоттер Густав Ерікссон, розлучений з батьками після повалення Еріка XIV з престолу, жив у Польщі та Італії, навчався у єзуїтській колегії, у Віленській академії та Падуанському університеті. Різні політичні сили у Польщі, Данії, Франції та інших країнах намагалися використати Густава у своїх інтересах. Однак він був невідповідною фігурою для інтриг, бо щоразу відмовлявся брати участь у будь-яких підприємствах, здатних завдати шкоди Швеції.

Його долею зацікавився й український уряд. У 1593 р. від імені царя Федора Івановича щодо нього звернувся Борис Годунов. Він нагадав Густаву про дружбу Еріка XIV з Іваном IV і запропонував йому політичний притулок уУкаїни, обіцяючи «велику платню» та «багато міст у вотчину». Він також обіцяв йому допомогу та підтримку, якщо він захоче «доставити свого дідівського королівства Свейського». Густав був небезпечним суперником і Карла IX, і Сигізмунда III, тому Годунов міг використовувати його як тиск у переговорах як зі шведами, і з поляками. Крім того, він міг вчинити з ним так, як Іван Грозний вчинив із данським принцом Магнусом, зробивши його васальним королем Лівонії і одруживши зі своєю племінницею.

Тому, ставши царем, Годунов повторив свою пропозицію. Важко сказати, чому Густав прийняв його. Можливо, він втомився від інтриг європейських політиків і сподівався те що, що в Україні його дадуть спокій[10]. У 1599 р. після 22-річної розлуки він зустрівся в Ревелі з Карін Монсдоттер, що приїхала з Фінляндії, і влітку того ж року перетнув український кордон. У Москві на нього чекали пишний прийом та багаті подарунки: срібний посуд, дорогі тканини, золоті прикраси, хутра, коні з повною збруєю, гроші та Калузька доля.

Про його перебування в Україні розповіли у своїх записках про Московію голландський купець Ісаак Масса, шведський дипломат Петро Петрей і французький найманець Жак Маржерет, які жили на початку XVII ст. в Україна. І. Масса пише, що «цар Борис не бажав кращого, розраховуючи зловити важливу птицю і сподіваючись, що він служитиме йому і одружиться з його дочкою». Вони могли б стати гарною парою. За свідченням сучасників, Ксенія Годунова була не тільки красива («красою ліпа, біла велмі, ягодами рум'яна, червлена губами, очі маючи чорні великі… власи маючи чорні, великі, аки труби, по плечах лежахові»), а й розумна, освічена ( «в істину у всіх справах чре- дима… писанню книжковому навична») і музична («голоси оспівувані любяше»). До речі їй був і Густав - європейськи освічений,який володів кількома мовами, у тому числі й українською. Але ми навіть не знаємо, чи зустрічалися вони. Царські дочки на Русі вели замкнутий спосіб життя, який виключав спілкування зі сторонніми чоловіками. До того ж Борис незабаром, очевидно, змінив свої плани щодо принца-мандрівника.

Це сталося, по-перше, тому, що Густав не погодився очолити військо, яке було готове надати йому Б. Годунов, і напасти на «невірних йому шведів». Він сказав, що воліє сам загинути, ніж зазнати своєї батьківщини спустошення і позбавити життя тисяч людей. По-друге, він не погоджувався перейти у православ'я. І, по-третє, він потрапив під вплив своєї коханки Катерини Катер, яка приїхала до нього із Данцига. За свідченням І. Маси, «ця жінка навчила його всьому поганому і зробила таким гордовитим, що він усім перечив і часто бив своїх дворян і слуг, також і московитів, і велів цю жінку возити в колимі, запряженій четвіркою коней, як їздять цариці. Цар Борис, що все чув і бачив, помітивши, що він за людина, вважав непристойним віддати за нього свою дочку Ксенію».

Так засмутилися шлюбні плани Годунова. Ймовірно, його більше засмутили не зовнішньополітичні, а династичні наслідки шлюбу, що не відбувся. Невипадково вже 1601 р. він спробував залучити до здійснення своїх династичних планів сина датського короля Фредеріка II принца Ганса.

Густав, що впав у немилість, вимагав відпустити його з України. Годунов не погодився на це, але не піддав принца репресіям. Він вислав його в Углич і наказав утримувати по-княжому. У 1605 р. польські посли нагадали Лжедмитрію про Густава і зажадали, щоб він не утримував його як королівського сина, а посадив би на закінчення, тому що Густав у своїх претензіях на шведський престол може бути суперникомСигізмунда. На це Лжедмитрій відповів, що має намір його «мати в бережінні не як князя або королевича шведського, але як людину в таких справах тямущого». Положення Густава не змінилося, за винятком того, що з Углича його перевели в Кашин, де він і помер у 1607 р. За свідченням Петра Петрея, його могилу відвідав Якоб Делагарді, що воював у цих місцях.

Доля його нареченої, що не відбулася, Ксенії Годунової була трагічнішою. Вона пережила смерть ще одного нареченого — датського герцога Йоганна, який приїхав до Москви в 1602 р., смерть батька, розправу над матір'ю і братом, кілька місяців життя з Лжедмитрієм, постриг у черниці, облогу Троїцесергієва монастиря та насильство козаків. У 1622 р. Ксенія померла в Суздальсько-Покровському монастирі.

Характерно, що українські джерела не згадують про шлюбні плани Бориса Годунова щодо шведського королевича. На думку Б.М. Флорі, «Борис призначав свою дочку для шлюбу з володарями значно вищого рангу, ніж утікач королевич незаконного походження». Про плани Годунова щодо Ксенії судити досить складно, причому вони могли змінюватися, як міг змінитися і становище «втікача королевича», не втратив прав на шведський престол. Його походження, яке заперечується іноді в політичних цілях, було цілком законним. Тому немає підстав відкидати повідомлення іноземних джерел про намір Годунова видати свою дочку за Густава. Як, втім, немає підстав і зводити їх до абсолюту.

До того ж Годунов, ймовірно, керувався не лише політичними інтересами, а й турботою про долю коханої дочки.

Два сватання іноземних принців до українських великих князівнів у XVII столітті // ЧОІДР. 1867. № 4; Петрей П. Історія про велике князівствоМосковському ... / / Про початок воєн і смут у Московії. М., 1997; Карамзін Н.М. Історія держави української. Т. ХІ. М., 1989. С. 20-23; Biaudet H. Gustaf Eriksson Vasa (Un enigme historique du XVI siecle). Geneve, 1913; Вельтман Є. Пригоди королевича Густава Іриковича, нареченого царівни Ксенії Годунової. М., 1992.