Нюхай сірку
"Прощавай!" - аж ніяк не найкраще зі слів. Та й прощати-то нічого напевно. Я просто шлю востаннє тепло. А також залишаю сірчаний запах.
Звісно, я не диявол. Мені б травою пахнути чарівною, рутою-м'ятою. Але ти не любиш з м'ятою нічого. І баба - той же чорт, воно зрозуміло.
Не розбираючись, чия і в чому вина, прощальний жест один одному для порядку. З тобою відтепер тільки тиша. І порожнеча. І сірчаний запах гидкий.
Спокій вповзає тонким струмком у світ. Я ставлю крапку тупо, не кошерно.
Я покидаю замок на піску, І втримати не пробуєш мене ти, як раніше, не ділячи себе ні з ким. Що ж, нюхай сірку, раз не хочеш м'яти.
нюхаючи бензин не з'їдеш з місця, але дах точно може з'їхати і в луніб'юні, сидячи під арештом, нюхатимеш лише сніжинки лупи.
нюхати клей небезпечно для здоров'я - можна життя ласти склеїти влегку; краще нюхати гівне коров'яче, ніж поганити хімікатом легені.
нюхати правду теж мало сенсу - ця річ суто на любителя: щипає ніс і плутає всі думки так, що хочеться часом вбити себе.
нюхати сірку - це насолода, якщо пахне їй твоя кохана. Без чи відьма в п'ятому поколінні- наплювати, коли вона долі маяк!
не люблю поезію з душком я і людей, що люблять все винюхувати; загалом, в лунібúн піду пішки і там залишуся, тут залишивши чутки вам.
якщо пахне їй твоя кохана. - непоняточка тут у тебе, як їй, тобто. сірка, пахне твоя кохана.