Особливості оповідання на прикладі Червоної шапочки
Особливості оповідання на прикладі "Червоної шапочки"
Як би розповіли "Червону шапочку".
Едгар По На узліссі старого, похмурого, обвитого в таємниче-жорстку вуаль лісу, над яким гасали темні хмари зловісних випарів і наче чувся фатальний звук кайданів, у містичному жаху жила Червона Шапочка.
Ернст Хемінгуей Мати увійшла, вона поставила на стіл гаманець. У кошику було молоко, білий хліб та яйця. - Ось, - сказала мати. - Що? - Запитала її Червона Шапочка. - Ось це, - сказала мати, - віднесеш своїй бабусі. - Гаразд, - сказала Червона Шапочка. - І дивись в обоє, - сказала мати, - Вовк. - Так. Мати дивилася, як її дочка, яку всі називали Червоною Шапочкою, тому що вона завжди ходила в червоній шапочці, вийшла і, дивлячись на свою дочку, що йде, мати подумала, що дуже небезпечно пускати її одну в ліс; і, крім того, вона подумала, що вовк знову став там з'являтися; і, подумавши це, вона відчула, що починає турбуватися.
Гі де Мопассап Вовк її зустрів. Він оглянув її тим особливим поглядом, який досвідчений паризький розпусник кидає на провінційну кокетку, яка все ще намагається видати себе за невинну. Але він вірить у її невинність не більше самої і ніби бачить вже, як вона роздягається, як її спідниці падають одна за одною і вона залишається тільки в сорочці, під якою окреслюються солодкі форми її тіла.
Віктор Гюго Червона Шапочка затремтіла. Вона була одна. Вона була одна, як голка в пустелі, як піщинка серед зірок, як гладіатор серед отруйних змій, як сомнабула в грубці.
Джек Лондон Але вона була гідною дочкою своєї раси; в їїжилах текла сильна кров білих підкорювачів Півночі. Тому, і не моргнувши оком, вона кинулася на вовка, завдала йому нищівного удару і відразу підкріпила його одним класичним аперкотом. Вовк у страху побіг. Вона дивилася йому вслід, посміхаючись своєю чарівною жіночою посмішкою.
Ярослав Гашек - Ех, і що ж я наробив? - бурмотів Вовк. - Одним словом обробився.
Оноре де Бальзак Вовк досяг хатинки бабусі і постукав у двері. Ці двері були зроблені в середині 17 століття невідомим майстром. Він вирізав її з модного в той час канадського дуба, надав їй класичну форму і повісив її на залізні петлі, які свого часу, можливо, і були хороші, але жахливо зараз рипіли. На дверях не було жодних орнаментів і візерунків, тільки в правому нижньому кутку виднілася одна подряпина, про яку говорили, що її зробив власною шпорою Селестен де Шавард - фаворит Марії Антуанетти і двоюрідний брат по материнській лінії бабусиного. дідуся Червоної Шапочки. В іншому ж двері були звичайними, і тому не слід зупинятися на ній докладніше.
Оскар Уайльд Вовк. Вибачте, ви не знаєте мого імені, але. Бабуся. О, немає значення. У суспільстві добрим ім'ям користується той, хто не має. Чим можу служити? Вовк. Бачите. Дуже шкодую, але я прийшов, щоб вас з'їсти. Бабуся. Як це мило. Ви дуже дотепний джентльмен. Вовк. Але я говорю серйозно. Бабуся. І це надає особливого блиску вашому дотепності. Вовк. Я радий, що ви не ставитеся серйозно до факту, який я щойно повідомив. Бабуся. Нині ставитися серйозно до серйозних речей - це прояв поганого смаку. Вовк. А до чого ми маємо ставитися серйозно? Бабуся. Зрозуміло до дурниць.Але ви нестерпні. Вовк. Коли ж Вовк буває нестерпним? Бабуся. Коли набридає запитаннями. Вовк. А жінка? Бабуся. Коли ніхто не може поставити її на місце. Вовк. Ви дуже суворі до себе. Бабуся. Розраховую на вашу скромність. Вовк. Можете вірити. Я не скажу нікому жодного слова (з'їдає її). Бабуся. (З черева Вовка). Жаль, що ви поспішили. Я щойно збиралася розповісти вам одну повчальну історію.
Еріх Марія Ремарк. Іди до мене, - сказав Вовк. Червона Шапочка налила дві чарки коньяку і сіла до нього на ліжко. Вони вдихали знайомий аромат коньяку. У цьому коньяку була туга і втома - туга і втома гаснучих сутінків. Коньяк був самим життям. - Звичайно, - сказала вона. - Нам нема на що сподіватися. У мене немає майбутнього. Вовк мовчав. Він був із нею згоден.
А БУЛО ВСЕ ЗОВСІМ HЕ ТАК. (Зі спогадів агентів спецслужб)