Пенсіонер зробив своїми руками свій суперкар
75-річний пенсіонер Віктор Філоненко перетворив дітище радянського автопрому на справжній суперкар — автомобіль «Вікторія».
- Міг би запросто зробити точну копію "мерседеса" або "лаборжині", але я - противник плагіату. Мій дизайн – чистий ексклюзив.
Філоненко — автослюсар, але працював усе життя водієм та гірником на шахті.
— Про машину мріяв із дитинства, — Віктор Семенович відкриває свій гараж. У ньому стоїть білий дводверний легковик. — 1971 року купив "жигулі"-"копійку". Машина не влаштовувала із самого початку, хотів щось оригінальне. Буває, сяду на стільчику та малюю на стінці майбутнє авто. Робити його було ніколи. На той час працював бригадиром автопоїзда без вихідних, мав 380 рублів зарплати. 1981-го прийшов до начальника автобази: "Переведіть мене в маляри". Там зарплата у кілька разів менша, натомість є час для творчого розвитку. Начальник був у шоці.
- Машину робив два роки. У першому техпаспорті вона називалася "Вікторією", - продовжує. — Не тому, що я — Вітя, а на знак перемоги над собою. Протягом наступних 30 років удосконалюю авто. Поміняв шість кузовів. Спочатку двері "Вікторії" відчинялися вздовж машини, потім - виїжджали убік, як у "Ікаруса", зараз це "ламбо-двері". Усередині там нічого особливого, головне зовнішній дизайн. Як красива сукня на жінці.
У реєстраційному свідоцтві записано "Самодельний транспортний засіб, рік випуску - 1983". Обходимо авто. На задньому склі — два українські прапори та напис "Сам зробив". На передньому бампері — емблема з тими самими словами.
— Запчастини брав на смітнику, дещо — на ринках та в магазинах. Емблему зробив ізстельового світильника, бампер — із внутрішньої частини повітряного фільтра КамАЗу, вікна — із акрилу, молотком не розіб'єш. Дно зварив із покрівельної оцинкованої черепиці та емальованих мисок, задню решітку — із пластикового відра для сміття, задні ліхтарі взяв у "запорожця", передні — у "трійки" та жигулівської "сімки". Жодних розрахунків не роблю, бо з математикою не дружу. Головне - інтуїція та бачення майбутніх деталей в обсязі. Зварюю каркас, монтажною піною надаю йому потрібний об'єм, потім молотком вигинаю деталі за формою.
— За 30 років він вклав у неї стільки, що могли купити нову іномарку, — із хати виходить 66-річна Галина Філоненко, дружина майстра. — Замість того, щоб помити, він її щоразу перефарбовує. 1986 року в магазині з'явився ніжно перламутровий лак для нігтів, коштував 50 копійок. Вітя купив 200 пляшечок, все злив у відро та пофарбував "Віку" з пульверизатора.
Двигун, коробка та шасі - від "копійки"
"Вікторія" Віктора Філоненка завдовжки 4,2 м, 1,65 м завширшки, важить 990 кг. Шасі, коробка передач та двигун - від "Жигулів 2101" 1981 року випуску. Двигун стоїть поперек машини, що дозволило зробити її передньопривідною і позбутися карданів і заднього мосту.
— Бензин бере не більше, ніж стандартна "копійка", — каже майстер. — Зате завдяки аеродинамічному полегшеному кузову легко розганяється до 140 кілометрів на годину. Може, й більше, але мені цього не потрібно.