Перш ніж випустити собі кулю у скроню, міністр внутрішніх справ СРСР Борис пуго виконав останню
Коли на сесії Верховної Ради РРФСР доповідач повідомив про самогубство глави МВС, у залі зааплодували
Цього ж дня з санкції Генпрокуратури України було заарештовано призвідників перевороту. Усі, крім одного. Міністр внутрішніх справ СРСР Борис Карлович Пуго, який, як стверджують свідки, наказав про введення внутрішніх військ до Москви, вирішив свою долю сам, застрелившись у власній квартирі.
На сесії Верховної Ради РРФСР, що проходила в цей час, доповідач перервав виступ, щоб повідомити про самогубство Бориса Пуго. У залі пролунали оплески. Присутні тоді ще не знали обставин страшної смерті міністра. Багато хто з них потім пошкодує про свою реакцію на звістку про самогубство глави МВС СРСР.
10 годину ранку заарештовувати Бориса Пуго приїхали голова КДБ РРФСР Віктор Іваненко, перший заступник міністра внутрішніх справ РРФСР Віктор Єрін, заступник Генерального прокурора РРФСР Євген Лісов та Григорій Явлінський. Вони піднялися на 5 поверх будинку по вулиці Рилєєва в Москві і зателефонували в квартиру Пуго. Їм довго не відчиняли. Нарешті на порозі з'явився старий. То був 90-річний тесть Пуго. «У нас нещастя» - сказав дід, що прибув.
Про те, що побачили непрохані гості в будинку міністра, пізніше в одному з телеінтерв'ю каналу «Цілком секретно», який підготував передачу «Фатальна помилка генерала Пуго», розповів Віктор Іваненко: «Це один із найважчих спогадів у моєму житті: Пуго в передсмертних судомах лежав на ліжку, а навпроти біля іншого ліжка сиділа на підлозі в калюжі крові його чоловіка»
Дружина міністра, Валентина Іванівна Пуго, кандидаттехнічних наук, доцент Московського енергетичного інституту, померла у лікарні через добу, так і не прийшовши до тями. Але про те, що з дому її забрали ще живий, син Вадим, на той час співробітник КДБ, невістка Інна та батько Валентини Пуго дізналися набагато пізніше. Всі тоді святкували перемогу демократії, і в ейфорії не вважали за потрібне повідомити родичів таку «дрібницю»
Бориса Пуго та його дружину влада наказала кремувати без зайвого шуму. Причому за містом майже секретно. Але й після цього директори всіх московських цвинтарів відмовлялися надати місце для поховання опального міністра. Урни з прахом ще довго стояли на підвіконні у квартирі сина. Лише через чотири місяці після смерті Бориса та Валентини Пуго їхній прах поховали на Троєкурівському цвинтарі. На похорон прийшли лише кілька товаришів по службі, але вони не промовили жодного слова.
Ні машини, ні дачі, ні рахунки у банку після смерті батька його єдиному синові Вадиму у спадок не залишилося. Тільки скромна за нинішніми мірками квартира. Слідчий з особливо важливих справ Генпрокуратури СРСР Леонід Прокшин, який брав участь у розслідуванні обставин смерті голови МВС СРСР, пізніше розповів журналістам, що «по квартирі не можна було сказати, що тут живе міністр внутрішніх справ такої великої країни, член ЦК КПРС, все було гранично скромно. Але було видно, що тут мешкають люди дуже інтелігентні та порядні». На загальній ощад-
книжці Бориса та Валентини Пуго було 6000 рублів, і ще 1000 у сейфі в кабінеті міністра - залишки зарплати глави МВС СРСР. Втім, Вадим у спадок і не розраховував. Батько виховував його у суворості та вірності комуністичним ідеалам.
«Всі довкола не просто помічали, а відчували, як люблять і бережуть один одного Борис та Валентина Пуго»
Таким бачив свого сина Борисата професійний революціонер Карл Пуго, який свого часу встановлював разом із латиськими стрілками в Латвії радянську владу. «Батьки (Бориса Пуго. – Авт.) були професійними комуністами. Дітей вчили не просто професію здобути, а таку, щоб вона приносила користь людям, — згадує Генрієтта Голубєва, сестра Валентини Пуго. — Вони виховували їх як державних людей: віддавати всі сили служінню народу».
Після школи Борис вступив до Ризького політехнічного інституту. Там і познайомився із Валентиною. Вони прожили разом майже 30 років і були для оточуючих прикладом вірності та щасливої родини. «Це просто відчувалося, наскільки вони віддані один одному і як люблять, поважають один одного. Гуляли вони обов'язково за ручку» – розповів телеканалу «Цілком таємно» колишній секретар ЦК КПРС Олег Шенін. Ті, що знали родину Пуго, підтверджують його слова — такі сім'ї, де панують любов і повага, рідкість.
"Це людина, з якою можна сміливо увійти в наступне тисячоліття", - говорив Борис Пуго про Горбачова
На початку 1960-х Бориса Пуго запросили на роботу до райкому комсомолу. За десять років його перевели до Москви — до ЦК ВЛКСМ. А 1975-го він обійняв посаду, на якій колись працював його батько, — став першим секретарем Ризького міськкому партії. Йому було всього 38 років. Переїхавши з Москви до Риги, майже рік Борис Карлович із дружиною та сином жили в готелі. «Незручно раніше за інших отримувати квартиру», — відповідав на здивовані запитання родичів та друзів Борис Карлович. У 43 роки він став головою КДБ Латвії, першим секретарем ЦК Компартії Латвії - у 47, головою КПК при ЦК КПРС - у 51 рік. Міністром внутрішніх справ СРСР його призначив Горбачов у 1990 році. Вони були знайомі ще з «комсомольських часів» та явно симпатизували один одному. 1987 року Генсек ЦККПРС особисто прибув до Латвії на 50-річчя Пуго. Вручив Борису Карловичу орден Леніна. «Батько був у дуже добрих стосунках із Горбачовим. Поважав його: "Це людина, з якою можна сміливо увійти в наступне тисячоліття", - згадує Вадим Пуго. Але на початку 90-х щось між ними не склалося. Та хіба тільки між Пуго та Горбачовим?
«Ближче до літа 1991 року все частіше у розмовах Пуго, оцінках, висловлюваннях прозирало легке розчарування», — згадував Юрій Голік, на той час голова комітету із взаємодії з правоохоронними органами за Президента СРСР. А Вадим Пуго зізнався, що батько йому якось сказав: «Ми чудово розуміємо, що Горбачов веде країну до голоду, хаосу, розрухи».
«У тебе буде важке життя. Ти тепер будеш сином ворога народу»
О восьмій вечора міністр нарешті повернувся додому. Те, що сталося, запропонував сину обговорити на балконі: очевидно, припускав, що квартира може прослуховуватися. «Вадимо, все скінчено. Мене зрадили», — згадує Вадим Пуго. — Я спитав: хто і що взагалі сталося? Але батько повторив, що його зрадили. Я спитав, що далі буде. Він відповів: «Мене заарештують. У тебе буде важке життя. Ти тепер будеш сином ворога народу. Я зробив все що міг. Більше нічого не робитиму».
Пізно ввечері у квартирі Пуго відключили урядовий зв'язок. На той час прокуратура України вже порушила проти всіх членів ДКНС кримінальні справи за розстрільною статтею «Зрада батьківщині».
Після цієї розмови Борис Пуго пересмикнув затвор «Вальтера», приставив дуло до скроні дружини, натиснув курок, а потім вистрілив собі у скроню. Вони лишили записки. "Любі мої! Жити більше не можу, – написала Валентина Іванівна. - Не судіть нас. Подбайте про діда. Мама". Борис Карлович спробував пояснити близьким причину своговчинку: «Зробив абсолютно несподівану для себе помилку, рівноцінну злочину. Так, це помилка, а не переконання. Знаю тепер, що обдурився у людях, яким дуже вірив. Страшно, якщо цей сплеск нерозумності відіб'ється на долях чесних людей, які опинилися в дуже важкому становищі. Єдине виправдання того, що сталося, могло бути в тому, що наші люди згуртувалися б, щоб пішла конфронтація. Тільки так і має бути. Милі Вадик, Еліна, Інна, мама, Володя, Гета, Рая, вибачте мені. Все це помилка! Жив я чесно – все життя».