Подружній акт як молитва
Роздуми про присутність Бога в повсякденному житті подібні до зосередженості, з якою водій веде машину. Є хвилини, коли він майже автоматично виконує різні дії, будучи тим часом зануреним у свої думки або сконцентрованим на слуханні радіо. В інші моменти він повністю сконцентрований на керуванні машиною та уважно стежить за дорогою. Так само й у нас часто є внутрішня інтуїція – прихована впевненість у присутності Бога в нашому житті, тоді як ми повністю зосереджені на виконуваних обов'язках. Іноді почуття близькості Бога з'являється на межі нашої свідомості, коли ми працюємо, розмовляємо, відпочиваємо… іноді вона менша, а іноді більш усвідомлювана. Існують, однак, і такі хвилини, коли ми чітко усвідомлюємо Його близькість. Тоді часто ми відходимо убік, відкладаємо інші справи, щоби хвилинку побути тільки з Богом.
Почуття близькості Бога жодним чином не суперечить повному зануренню в ласки і статевий акт, на яких подружжя зараз безпосередньо сконцентровано. Люди, які з вірою переживають свою буденність, досконало розуміють, що означає жити з Богом і для Бога як у хвилини, призначені виключно для молитви, так і в моменти, коли займаються різними справами повсякденного життя. Для тих, хто звертається до Бога лише у передчутті небезпеки або зводить віру лише до участі у вінчаннях, хрещеннях та похороні, зрозуміти це значно складніше.
Наслідком інтеграції сексуальності та релігійності є поява можливості молитви – тобто стосунків із Богом – у контексті інтимного єднання подружньої пари. «Адже в цих таємничих стосунках, (. ) чоловік і жінка поєднані у самому джерелі харизматичної єдності Шлюбу. Їхні тіла з'єднані в русієдності їхніх душ. З того моменту, як їхні душі прославляють Господа в єдності, відкритій наново, молитва подружжя може стати дуже глибокою»[1]. У цей особливий момент єднання подружжя один з одним і з Богом не йдеться про виголошення конкретних слів або прийняття відповідної молитовної пози. У молитві найважливішою є любов до Бога, що виливається з глибини людського серця. Подружжя бере участь у молитві, відкриваючи атмосферу інтимних стосунків, переповнену взаємною близькістю та любов'ю. У цей дивовижний момент вони можуть навчитися відчувати Божу присутність, не замислюючись про неї, так само, як під час сексуальної близькості вони не думають про досягнення «єдності, що охоплює індивідуальність кожного з них»[2]. У цей час вони не займаються жодним інтелектуальним аналізом того, що відбувається, не замислюються над тим, що відкривають у цей момент, однак пізніше вони можуть висловити словами свої почуття. Можуть сказати, чи пережили вони диво єднання, чи зблизилися одне з одним, оновили своє кохання або ж віддалилися один від одного. Більшою мірою вони говорили між собою жестами, ніж словами, і почули цей голос[3]. Таким чином, у подружньої пари може прокинутися впевненість у присутності Бога в їхній любові, навіть якщо вона не була виражена безпосередньо.
Думки, яка сприймає Бога присутнього в людській любові, важко пробитися крізь психіку. Незважаючи на те, що багато речей намагаються перешкодити цій духовній інтуїції, вона перебуває на дні людської свідомості, причому вже до того, як людина спробує її назвати та визначити. Оскільки найчастіше вона не описується у формі визначень та понять, то зазвичай вона залишається непоміченою та несвідомою. Однак варто усвідомити цю інтуїцію, оскільки вона подібна до життєдайного пориву,що чекає на вивільнення[4]. Коли це відбудеться, то з душі чоловіка та дружини починає виливатися прославлення, вдячність, спрямована до Бога благання. Тоді подружній акт будить у серці почуття любові до Бога, подяку за Його присутність, за дар любові, за радість зустрічі з коханою людиною, пробуджує бажання дякувати Богові за нього/її, прохання про зачаття дитини чи подяку за її зачаття… Статевий акт часто супроводжується благодаттю втіхи.
Подружжя не повинно боятися такого духовного стану і не пробувати його відкинути. Можна сказати, що саме тіло залучає душу до молитви. Молитва душі охоплює тіло, роблячи кожен подружній акт єдиним і неповторним.
Подружжя-християни стає над відчуттями і проникає в приховану таємницю. Джерело цього переживання - делікатного і тендітного - знаходиться в глибині людської душі, де прагнення любові та єдності поєднується з прагненням відкриття сенсу власного життя. Те, що подружжя намагається висловити жестами своїх тіл, є лише проблиском святості, яка на мить засяяла для очей їхніх душ. Відчуття єдності між сексуальністю і духовністю не є постійним і часто з'являється лише як передчуття. Воно постійно заглушається напруженістю, що панує між протилежними пожаданнями тіла та духу – «вагається між вершиною прагнення і низиною потреби»[5]. Однак, вмираючи, воно знову відроджується, є Божим даром, який неможливо утримати[6].
Кожне Таїнство має власну, відповідну йому літургію. Подружжя також має властивий їм спосіб зустрічі з Богом. Подружня літургія не обмежується лише спільною молитвою перед хрестом або іконою, але обіймає все життя подружжя, віддане на службу Богу. «ХристиянськийШлюб, як і всі Таїнства, (…) сам по собі є актом літургійного прославлення Бога в Ісусі Христі та Церкві»[7]. «Сам собою» означає не якісь окремі «святі дії», скажімо, вечірня молитва подружжя, а все, що вони роблять разом як подружжя, їхнє спільне життя. Зріюча таким чином любов подружжя до Бога стає новою формою поклоніння, яке народжується в людських серцях і прямує до Нього за допомогою «мови тіла». Земне кохання чоловіка і дружини стає мовою літургії Таїнства Шлюбу[8].
Подружжя здійснює своє Таїнство, тобто своє життя з Христом, у тому числі і під час статевого акту. Те, що подружній акт називають вчиненням Таїнства Шлюбу, тобто його урочистим святкуванням рівним богослужінню, винятковим чином підносить його гідність. Такі твердження шокують людей, які навчилися негативно дивитися сексуальність. Їм важко прийняти, що Бог зацікавлений також і в щасливих сексуальних стосунках, під час яких обдаровує подружжя своїми дарами.
о. Ксаверій КНОТЦ (Ksawery KNOTZ) OFMCap
[1] M. Laroche,Une seule chair, Nouvelle Cité, Paris, с. 131.
[2] Див. L. Christenson,Rodzina chrześcijańska,Warszawa, с. 19.
[3] Див. R. Bardelli,Il significato dell'amore,Torino 1994, с. 154.
[4] Див. H de Lubac,Na drogach Bożych, Paris 1970, с. 41-42, 100.
[5] E. Lewinas,Całość i nieskończoność,с. 328.
[7] Апостольське зверненняFamiliaris consortio,56.
[8] Див. Jan Paweł II,Mężczyzną i niewiastą stworzył ich. Sakrament, с. 107.