Респіраторний дистрес-синдром (хвороба гіалінових мембран)
Дихальні розлади (ателектази, СПЗ = РДС = БГМ, синдром аспірації меконію, транзиторне тахіпное, БЛД)
До групи ризику з розвиткудихальних розладів можна віднести:
недоношених дітей із гестаційним віком менше 35 тижнів;
новонароджених із морфофункціональною незрілістю;
дітей, які перенесли хронічну або гостру гіпоксію;
немовлят, які народилися від матерів із цукровим діабетом, гіпотиреозом та іншими ендокринними захворюваннями;
дітей від багатоплідної вагітності;
новонароджених, які народилися шляхом операції кесаревого розтину;
відшарування плаценти з кровотечею під час пологів;
наявність вроджених та спадкових захворювань у батьків;
новонароджених із родовою травмою ЦНС.
Особливості дихальної системинедоношених дітей, що сприяютьрозвитку дихальних розладів:
незрілість дихального центру;
бронхи мають вузький просвіт і багато забезпечену слизову оболонку кровоносними судинами, що легко призводить до її набряку і звуження просвіту бронхів;
незрілість сурфактантної системи;
горизонтальне розташування ребер;
недостатньо розвинена міжреберна мускулатура;
низька розтяжність легеневої тканини;
лабільна частота дихань (ЧД 70 за 1 хвилину).
Долегеневихпричин дихальних розладів відносяться:
Патологія повітроносних шляхів:
вади розвитку з обструкцією дихальних шляхів (атрезія та гіпоплазія хоан, мікрогнатія. макроглосія, пухлини шиї, вроджені стенози гортані, бронхів та ін.);
набуті захворювання (набряки слизовоїноса інфекційного та медикаментозного генезу, ГРВІ. бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів та ін.).
Патологія альвеол та/або паренхіми легень:
первинні ателектази легень,
хвороба гіалінових мембран,
аспіраційний синдром меконієм,
транзиторне тахіпное (вологі легені),
крововиливи у легені,
синдроми, що супроводжуються виходом повітря в порожнину грудної клітки (пневмоторокс, пневмомедіалінум, інгерстиційна емфізема).
Патологія легеневих судин.
Пороки розвитку легень.
Хронічні захворювання легень(БЛД, синдром Вільсона-Мікіті).
Донелегальних причинрозвитку дихальних розладів відносяться:
Вроджені вади серця.
Ушкодження головного та спинного мозку.
Аномалії розвитку грудної клітки та діафрагми.
Гіповолемічний чи септичний шок.
Сурфактантна система легень складається з 3-х компонентів:
гіпофази - підстилаючий гідрофільний шар,
клітинного – альвеоцити IIтипу.
Сурфактант- поверхнево-активна речовина, що синтезується альвеоцитамиIIтипу і клітинами Клара (безволоскові бронхіолярні клітини).
80% - фосфоліпіди, основним компонентом яких є фосфотидилхолін (лецитин),
10% – нейтральні ліпіди;
8% сухої ваги сурфактанту – протеїни А, В, С;
перешкоджає спаду альвеол на видиху (ателектатичний);
захищає епітелій легень від ушкоджень;
сприяє мукоциліарному кліренсу;
має бактерецидну активність проти Гр+ бактерій;
стимулює макрофагальну систему легень;
бере участь у регуляції мікроциркуляції в легенях та проникності стінок альвеол перешкоджає розвитку набрякулегенів.
Стимулятори синтезу сурфактанту:
адреналін та норадреналін;
Два шляхи синтезусурфактанту:
ранній(з 20-24 по 35 тижні внутрішньоутробного життя) - синтез йде шляхом метилювання етаноламіну, основним компонентом якого є лецитинIIтипу, який нестійкий до впливу шкідливих факторів: гіпоксемії, гіперкапнії, ацидозу, гіпотермії;
пізній(з 36 тижнів внутрішньоутробного розвитку) - фосфатидилхоліновий шлях, у цьому випадку основним компонентом сурфактанту є лецитинIтипу, який стійкий до дії несприятливих факторів.
Для нормального функціонування сурфактанту мають значення та інші його компоненти:фосфатидилгліцерин і фосфатидилінозит.
Період напіврозпаду сурфактанту 10-20 годин.