Самарський учитель поїхав "піднімати" забуте богом село
Історик Михайло Власов втік від суєти у Велику Дергунівку, щоби побудувати там нове життя. Що з цього вийшло МАРІЯ ШЕСТЕРИКОВА
- Зі страшною силою потягло до села. Їхав якось додому, увімкнув пісню «Любе», а там ось це їх «По високій-високій траві». І я так подумав: та ну цю канитель з паперами, зі школами, поїду до села! - І поїхав.
Розповідає нам свою історію 34-річний педагог-історик Михайло Власов, і сам у свої утопічні плани не вірить.
- Ви зрозумієте, - каже. - Я не супергерой, який, як Ленін, ходить із кута в кут і думає, як же врятувати Дергунівку. Немає в мене жодного плану чи програми. Я просто намагаюся збудувати свій світ, де є місце для 30 тисяч іграшкових овець. І не хочу ставитись до всієї цієї історії з граничною серйозністю.
Проте справи у Дергунівці Михайло заварив серйозні. Чудеса стали траплятися в селі, досі небачені.
Тут треба про поміщика Власова (так він сам себе охрестив) докладніше розповісти. А особливо про літню школу для хлопчиків - школу Гекльберрі Фінна, в яку зараз міські матусі мріють своїх синів влаштувати.
Михайло продав квартиру в Самарі та купив сільський будинок, який називає своїм "маєтком" Фото: ВАЛЕРІЙ ГРИГАНОВ
Будиночок вікнами у степ
Півтора роки живе Власов у Дергунівці.
- Ведмедик хороший, - відгукуються селяни. - Ми його питаємо: «Куди ж ти приїхав? Що ж тобі вдома не жилося?» А він плечима поводить.
Куди він приїхав? У старий дерев'яний будиночок на березі річки В'язівка. Купив дешево на гроші від проданої квартири у місті. Частина грошей - дружині колишній та синові, назалишки - ось цей маєток. А що? Ділянка 90 соток. Сусідний будиночок теж приватизував: «Відремонтую - здавати буду!»
Поки побут налагоджував, нудьгувати не доводилося. А потім…
Працювати дипломованому вчителю історії з 10-річним стажем тут нема де. Дергунівську школу три роки тому закрили, а сусідніх вакансій немає.
Посидів Власов, подумав і пішов до директора колишнього шкільного музею вивчати, що це за місце таке – Велика Дергунівка.
А коли Власов спонукав залишки населення дитячого майданчика в порядок привести - і зовсім прославилися.
Приїхали до Дергунівки журналісти.
– Арт-об'єкти знімали, це модне щось. Музей, кажуть, хочуть тут зробити. Не гірше за інших заживемо, - пишаються дергунівці.
Михайло збирає експонати для музею Дергунівки
Фарбування трьох дитячих майданчиків у Дергунівці справді великий прорив.
Іржаві гойдалки "заграли" на тлі волзького степу. Ось тільки кому там кататись? Дітей у Дергунівці – одиниці, ще з десяток на канікули до бабусь приїжджають.
- У єдиний спортзал я купив п'ять м'ячів, волейбольну сітку та насос. Гроші на все це знайшов через соцмережу: створив групу села, розробив проекти з благоустрою та оголосив збирання коштів на них. За чотири місяці люди перевели на рахунок 40 тисяч рублів, – розповідає Власов.
«Картопля квадратна стала округлятися»
Чи не відпускає школа Власова. Кішки Глашка та Кефір, город, кури – добре. Але ні-ні, а про дитинство своє згадує.
– Ми цікаво жили: творили, грали, майстрували. Все літо у бабусі у селі – усі вміли робити. А сьогодні що? Сидять у комп'ютерах діти. Не у всіх є можливість у село поїхати, – міркує Власов.
Подумав він, що непогано б для хлопчаківлітню польову школу організувати. І організував.
Відкрив Власов у селі "Школу Гекльберрі Фінна", де міські хлопчаки мешкають самостійно, в окремому будинку. Самі забираються, самі готують собі їжу.
– Жили пацани в окремому будинку. Самі забиралися, самі готували собі їжу. Не одразу виходило у них, міських. Але поступово картопля квадратної форми почала округлятися. Рибу самі навчилися ловити. Рогатки вперше у житті зробили, – розповідає Власов.
«Зміна» тривала тиждень – тут уже як батьки погодили. Кажуть, за цей час хлопчаки круто змінилися.
- Син нікуди довше, ніж на день, не їхав, - озивається про школу Гека Фінна мама Саміра Наталія Аббасова. - А якщо й їхав, то згадував лише про погане. Я дуже боялася, що буде те саме. У перші дні він дзвонив і захлинаючись розповідав, чим вони займалися. А потім сказав: «Тут добре спиться, дуже тихо. І додому не дуже хочеться, я лише за вам сумую».
На Нових Геків «поміщик Власів» чекає з дня на день. Колишні двоє хлопчаків на другий заїзд обіцяли, та ще кілька «курсантів» будиночок прийняти готовий.
Батьки відпускають до нього дітей добровільно – довіряють.
– Тепличні діти ростуть. Чоловічого впливу майже немає. До праці не привчені, із квартир носа не висунуть. Нехай навчаються, до землі звикають, на свіжому повітрі грають, - каже одинока мати Ганна Родіонова. Вона думає відправити свого 10-річного синочка до Дергунівки хоч на тиждень.
– Я не відмовляюся від своїх планів. Все буде, але згодом, – запевняє Власов.
А Власов у перерві між змінами музей з малюків збирає. Хоче зробити вимираючу Дергунівку цікавою для туристів.
Основа музею вже лежить у нього на дерев'яному різьбленому стільці: вирізки зстолітніх газет, фотографії, твори дореволюційних школярів.
У нього в планах - організувати в селі літній кінотеатр: посеред поля поставити полицю для буккросингу, розфарбувати занедбаний магазин у центрі села, висадити блакитні тюльпани і навіть зняти про Дергунівку фільм.
Власов кинув в інтернет клич: зібрати для Дергунівки стадо плюшевих овець
– Я не відмовляюся від своїх планів. Все буде, але згодом, – запевняє Власов. - Один я всього цього не подужаю. Дергунівці інертні. У мене багато сил йде на власну ділянку. Друзі приїжджають, кажуть, що я не працюю, ледар. А ви спробуйте стільки трави скосити! - Михайло раптом спохоплюється, дістає через ліжко двох іграшкових овець:
- Мої старі-сусіди дуже шкодують про часи, коли в селі було 30 тисяч голів овець. Стільки овець я тримати не зможу. Але ми можемо якісь речі замінити символами. Здорово, якщо буде 30 тисяч іграшкових овець?
Іграшки Власову надіслали у відповідь на заклик у соцмережі зібрати для Деругівки стадо.
Житель Дергунівки підморгує фотокору, що клацає сільські пейзажі:
– Нас за останній рік стільки разів знімати приїжджали. Буде толк, кажу вам. А ви - марення, дивак... Самі ви чудики.