Саратов, Повернувся живим з острова смерті - Безформат
Олександр Бірюков - єдиний в Україні, хто дивом уникнув розстрілу в колонії для смертників на острові Вогненний.
Це фото зроблено у колонії для смертників. Режисер Гутман зняв зустріч мами з сином, які були впевнені, що бачаться востаннє. І змінив долю засудженого.
Заради служби в армії пішов на обман Вісімнадцятирічний Сашко Бірюков так хотів до армії, що заради цього був готовий буквально на все. А наприкінці 80-х інакше й бути не могло, адже хлопець, котрий не відслужив в армії, вважався неповноцінним. Сашко мав поганий зір, і щоб пройти медкомісію, він умовив старшого брата Толю пройти огляд за нього. Обман не розкрився, і Бірюков-молодший почав пакувати речі. Перед армією рідні та друзі організували йому проводи. Засмученою була лише 14-річна Наталя, кохана дівчина Сашка. Вона ніби передчувала лихо. - Та ти не плач, маленька! Я скоро повернусь! – пообіцяв тоді Сашко. Він і припустити не міг, що повернеться лише за 15 років.
Таким статним красенем Олександр Бірюков йшов до армії. А повернувся лише через 15 років!
Півроку терпів. Перший рік Сашко провів у дивізії однієї з частин Підмосков'я. Потім дослужував у Звенигороді, у військовій частині ППО. І все начебто йшло чудово. - Командир роти здавався нормальним мужиком, ми з ним добре спілкувалися, - згадує Олександр Бірюков. - Потім мене та ще кількох хлопців разом із командиром перекинули у казахстанські степи. Там і з'ясувалося, що наш лейтенант як би сказати. - Нетрадиційної сексуальної орієнтації. У Казахстані він став до мене чіплятися. Я, звісно, дав йому відсіч. А коли ми повернулися до Підмосков'я, він влаштував мені "гарне" життя.
Наталя - перше кохання Сашка. Вона так і недочекалася хлопця з армії. Але назавжди залишилася у його серці.
. а потім вистрілив у "блакитного" командира Про подробиці цього "красивого" життя Бірюков не любить згадувати. Він терпів знущання лейтенанта як міг, але за півтора місяці до дембеля його нерви не витримали. Заступивши у варту, він вистрілив у нього з автомата. Офіцер загинув, і Бірюкова відправили до Матроської Тиші. Потім був військовий суд. - Мені цей зал суду з килимовими доріжками снився ще у військовій частині, - каже Бірюков. - Я зрозумів, що сон був віщим, коли мене завели до зали засідання. Коли оголосили смертний вирок, на обличчі Бірюкова не здригнувся жоден м'яз. - Я знав, що десятьма роками в'язниці не відбутися, - каже Бірюков. - І за вбивство офіцера доведеться відповідати на повну. Бірюкова перевели з Матроської Тиші, де він провів більше року, у знамениту Бутирку. Там йому довелося пліч-о-пліч прожити з найзапеклішими злочинцями країни - маніяками, насильниками, злодіями в законі. І ще півтора роки чекати, коли вирок набуде чинності. - У 1996 році мене етапували до колонії для смертників на острів Вогненний, - продовжує Олександр. - Тоді ввели мораторій на страту. І я думав, що мені доведеться все життя провести за ґратами. Ув'язнених там били щодня. Перший місяць я прокидався в одиночній камері лише з однією думкою: як накласти на себе руки. Згадував друзів, маму, брата та Наташку.
Думав повіситись на простирадлі. Але в камері обвалилася штукатурка, а за нею на стіні виявились лики святих. Я зрозумів, що це знак згори. І мені тепер усіма силами треба виборювати життя. У 1997 році відомий режисер Олександр Гутман готував документальне кіно про смертників. Він досяг дозволу на зйомки на Вогненному у начальника колонії Олексія Розова.Умова тюремного керівництва була одна: фільм буде про Бірюкова. - За новим законом всі побачення нам заборонялися. І до мене востаннє приїхала мати, – розповідає Олександр. Гутман зняв зворушливу зустріч сина та матері, які думали, що бачаться востаннє. Після зйомок режисер та ув'язнений, засуджений на вічне життя за ґратами, довго спілкувалися. - Життя людини безцінне, - сказав тодіОлександр Гутман. - Те, що люди стали вбивцями, винне суспільство, і всі ми маємо нести за це відповідальність. Їх треба не вбивати, а ізолювати, годувати, напувати. В Америці один із расистів підклав бомбу в універсам. Його зловили. На суді мати одного із загиблих сказала: "Я проти його страти. Я його прощаю ". Саратовець, засуджений до довічного ув'язнення за вбивство, мав зовсім іншу думку про смертну кару: - Таких, як мій сусід по Бутирці, який убив 11 дітей, треба стратити! Їм немає прощення.
Нове життя після кіно Після фільму "Три дні і більше ніколи " сталося диво - найвищу міру покарання смертнику замінили на 15 років колонії особливого режиму. Саратовець став єдиною в країні людиною, засудженою до розстрілу, але отримав шанс на життя, на вільне життя! Про Бірюкова почали знімати сюжети вже не лише українські телевізійники. Він став знаменитістю, про яку говорили за кордоном. - Мене етапували до Мордовії. Спочатку там було не легше, ніж на Вогненному – побиття, здавалося, були нескінченними. Але мене підтримували друзі, зокрема з Бельгії та Голландії. Щомісяця звідти приходили листи, посилки з їжею, – каже Олександр. - З Америки до мене приїхала Бетті Вільямс (отримала Нобелівську премію миру 1976 року. - Прим. авт.). Після її візиту мене перестали бити. А коливиходив на волю, товариші по камері на згадку зробили мені подарунок - вирізали з дерева скриньку. Але до дому я її не довіз. Автобус, на якому я їхав до Саратова, зламався, і мені подітися було нікуди – розплатився з таксистом безцінною річчю. Бірюков йшов з дому юнаком, а повернувся, коли йому було вже 38. - Я довго звикав до нового Саратова, адже йшов служити, коли ще був Радянський Союз. Не впізнаю людей: вони всі ганяються кудись. Напевно, час такий. Влаштуватися на нормальну роботу людині, яка відсиділа 15 років у в'язниці, - завдання майже нереальне. Олександр підробляє на будівництві та розмірковує про життя. За ці роки стільки всього змінилося. Незмінним залишилося лише кохання матері. Любов Василівна не бачила сина 10 років. І хоча її Сашко поки що самотній, вона все одно мріє про онуків.
Повернувшись звідти, звідки не повертаються, Олександр так і не обзавівся сім'єю. Кіт Кузьма - найближче йому істота, крім мами, зрозуміло.
До речіСусід по Бутирці Одним із останніх, кого засудили до смертної кари, став сусід нашого героя Олександр Головкін. Його розстріляли за жорстоке зґвалтування та вбивство 11 дітей.