Селенгінський солеварний завод
Селенгінський солева́рний завод— одне з перших промислових підприємств Забайкалля. Розташовувався на Селенгінському (Соленому) озері поблизу сучасного улусу Тохої Селенгінського району Бурятії.
| 1680-ті |
| 1925 |
| націоналізація |
| Селенгінський сульфатний завод |
| , Верхньоудинський повіт |
| харчова промисловість |
| кухонна сіль, галун |
Зміст
Про початок соляних промислів на Селенгінському озері, що нині носить назву Солоне, ще в 1675 згадував Н. Г. Спафарій.
. і в тому озері сідає сіль щороку багато і нині будували там анбар і хочуть варити сіль.
Завод був збудований у 1680-ті роки Селенгінським Троїцьким монастирем. Підприємство знаходилося за 35 верст на північ від Селенгінського острогу. Було побудовано п'ять дерев'яних восьмикутних варниць: Микільська, Богородська, Спаська, Благовіщенська, Преображенська (остання згоріла в 1815 році). При заводі було збудовано селище українське та поштова станція Соленопадська. У 12 верст на схід розташовувалися млин і ставок на річці Убукун, згодом названий Казняним ставком.
В 1821 був виданий указ про заснування при заводі госпіталю [2] .
Завод також виробляв мінеральні фарби та галун. Згодом їхнє виробництво було припинено через недостатній попит [3] .
Завод щорічно виробляв від 20 до 60 тисяч пудів солі, що продається у Верхньоудинському окрузі. Згодом концентрація солі у водному розчині скорочувалася, знижувалося і її виробництво. На початку своєї діяльностіперші дві варниці виробляли 40 тисяч пудів солі на рік, до 1820 років чотири варниці виробляли 7 тисяч пудів. В 1859 було вироблено всього 5192,6 тонн [4] .
Через падіння продуктивності собівартість солі зросла до 60 копійок за пуд, тоді як інших казенних соляних заводах Східного Сибіру собівартість становила 22—29 копійок. З огляду на це виробництво було зупинено.
Підприємство використовувалося для примусових та каторжних робіт злочинців, недоїмників та боржників. Під час заводу дислокувалися підрозділи Забайкальського містового козачого полку. У середині 1840-х років їх перевели до міста Селенгінська.
У 1860 році стару каплицю при солеварному заводі перебудували до церкви Казанської Божої Матері. У її приході вважалися 234 особи. Церква була приписана до Покровської церкви Новоселенгінська [6] .
Після зупинки виробництва 14 тисяч десятин заводської землі в 1860—1870-ті роки було передано у відання Міністерства фінансів. Інші землі перейшли у користування місцевого населення. У 1870-і роки заводські землі та Солоне озеро були передані в оренду верхньоудинському купцю І. Ф. Голдобіну. Оренда тривала на початок 1900-х років. Голдобін відновив виробництво солі. 1888 року було видобуто 9947 пудів, у 1891 році — 4100 пудів солі. Після завершення оренди Голдобіна заводські землі здавалися різним особам та організаціям, залишаючись у власності скарбниці. На початку XX століття завод виробляв сульфат для Верхньоудінського склоробного заводу.
29 травня 1925 року завод згорів під час нічної пожежі [11] . В 1926 Раднарком СРСР прийняв рішення про будівництво нового сульфатного заводу на Селенгінському озері [12] . Будівництво почалося на новому місці і 1 травня 1927 завод був офіційно запущений підназвою Селенгінський сульфатний завод [13] .