Що буде, якщо ми знайдемо інопланетян
Дослідники, які працюють за програмою SETI – пошук позаземних цивілізацій – мріють про одне: отримати впевнений сигнал від далеких інопланетян, які намагаються зв'язатися з нами. Але уявіть, що одного разу цей сигнал дійде і буде ретельно перевірений і доведений, а сила його буде еквівалентна сигналу WOW, одного разу отриманому радіотелескопом в Огайо в 1977 (Про це, можливо, буде окремий пост, тут поки не зустрічав).
Ми дружно привітаємо одне одного, поплескаємо вченим, вони матимуть свої премії. І тут постає інше питання. Що робити далі? Чи варто вченим відправити сигнал у відповідь, мовляв, ми отримали ваше повідомлення, давайте поспілкуємось, привіт? Чи варто послухати Стівена Хокінга, який у 2010 році попередив, що нам варто уникати контакту з інопланетянами, щоб не зіткнутися з ними у кровопролитному (чи що там у них проливається) бою?
Це питання вчені обговорюють уже давно. Ще 1960 року в Інституті Брукінгса у Вашингтоні було підготовлено спеціальний документ, у якому розглядалися потенційні ризики контакту із позаземною цивілізацією.
Наслідки в будь-якому випадку будуть непередбачуваними, але залежати вони в першу чергу від того, як ми, земляни, які не можемо порозумітися навіть усередині нашого людського суспільства, звертатимемося до інопланетян. Навіть якщо вся планета збереться, щоб поговорити з інопланетянами, очевидним є факт: у Всесвіті домінує лише суспільство, що перевершує за силою і розвитком. Інші виживають і змінюються. І чим краще ми зможемо зрозуміти фактори, що впливають на подібні ситуації, тим краще ми будемо підготовлені.
Брукінгс повідомив, що уряд США уважно розглядає потенційну суспільну реакцію на таке відкриття - вона можеваріюватися від почуття солідарності серед людей до дезорієнтації, що паралізує тривоги та панічного страху перед інопланетянами (ну прямо як у фільмах 1950-х років «Війна світів» та «День, коли Земля зупинилася»). Брукінгс запропонував вивчити, як земні цивілізації минулого реагували на тривожні відкриття, перш ніж чітко визначити, оприлюднити новину чи зберегти відкриття в таємниці, що було б, на мою думку, абсолютним свинством.
Саме так і подумали вчені через десятки років, коли дійшли висновку, що відкриття позаземної цивілізації буде надто важливою подією, щоб зберігати його в таємниці. Тому вони почали намагатись скоординувати міжнародну реакцію. У 1989 році дослідники SETI схвалили протокол контакту із позаземною цивілізацією, який був доповнений у 2010 році. Ось його найважливіші принципи:
1. Будь-хто, хто виявить сигнал, повинен переконатися, що найімовірнішим поясненням його джерела буде позаземний розум, а не природний чи людський шум, перш ніж перейти до другого кроку.
2. Перед тим, як оприлюднити результат, першовідкривач повинен таємно попередити інших дослідників SETI, щоб вони могли підтвердити наявність сигналу та об'єднати зусилля зі спостереження за ним.
3. Першовідкривач повинен повідомити Міжнародну астрономічну спільноту та Генеральний секретаріат ООН.
4. Не відповідати на сигнал до консультації з міжнародними відомствами.
У 1993 році на конференції SETI зібралися вчені зі США та тодішнього Радянського Союзу, а офіційний представник NASA Джон Біллінгем представив цей документ, назвавши його "Протокол поствідкриття SETI: що вам потрібно робити після виявлення сигналу?". Біллінгем зазначив, що складність відповіді полягає й у тому, що інопланетяни вже якісьчас можуть знати про наше існування, а отже, мали більше часу для спостережень та вивчення, з чим їм належить мати справу. Він припустив, що вченим та урядам держав з усього світу потрібно дійти єдиної угоди щодо протоколу контакту. Будь-хто, хто спілкуватиметься з інопланетянами, повинен звертатися від імені всієї цивілізації, і це звернення має бути встановлене протоколом. У фактичному повідомленні має бути така інформація: на Землі є розумне життя, ми прийняли сигнал і зрозуміли його. Також має бути інформація про те, які живі організми, включаючи людей, мешкають на Землі, а відправник повинен заохочувати інопланетян надсилати додаткові повідомлення для встановлення діалогу.
У 2010 році управління ООН з питань космічного простору почало працювати над створенням міжнародної угоди щодо протоколу контакту. Глава управління, малайзійський астрофізик Мазлан Отман повідомив колегам, що позаземне життя у Всесвіті, найімовірніше, присутнє через те, скільки планет ми виявили за межами Сонячної системи і скільки ще нам належить виявити.
«Коли ми налагодимо контакт, нам потрібно зібратися і видати одну відповідь, яка враховуватиме всі почуття, емоції, переживання, пов'язані з відкриттям. Саме ООН є готовим механізмом для такої координації. Але незважаючи на наявність єдиного протоколу, вченим та політичним лідерам все ще доведеться зіткнутися з дилемою, з якою люди не мали справи з часів зіткнення європейців та корінних американців наприкінці 15 століття. Нас переслідує усвідомлення того, якими руйнівними можуть бути наслідки зустрічі двох принципово різних культур, особливо тоді, коли одна менш підкована в технічному плані. У документі 2011 року підназвою «Страх, пандемоніум, холоднокровність та торжество: відповідь людей позаземної цивілізації» психолог Альберт Харрісон зазначив, що ми вже відтворили архетипи чужинців, і наша громадська реакція на їхню появу практично готова. Якщо вони будуть «мудрими, добрими та доброзичливими» створіннями, людство переживе новий Золотий вік, все буде гаразд. «Катастрофічна модель» передбачає, що чужинці будуть «загрозливі, імперіалістичні, що використовують силу, блеф і тиск», мають намір використати наш світ або прагнути знищити його. Є й третій варіант: інопланетяни будуть пост-біологічним видом, який поєднав органіку та технології, що практично досягли безсмертя.
На мій погляд, цей сценарій буде найнесподіванішим, оскільки землянам доведеться переглянути усталені концепції життя і смерті і відмовитися від релігійних переконань, які ми дотримуємося споконвіку.