Що означає місіонерство, Православ’я та світ
Розвиток місіонерського духу та активності є, звичайно ж, однією з найбільш обнадійливих ознак повноти нашої Православної Церкви, яка має на меті принести Христове Царство нашим сучасникам. Церква починає розуміти, що місіонерство є завданням усієї Церкви, а не лише окремих ревних священиків або спеціальних установ.
Це і є причиною того, чому ми повинні подумати над значенням місіонерства і поставити собі такі питання.
– Чи хоче наша окрема парафія брати участь не лише у поповненні колекції різних місій десь далеко, а й дбати про власних сусідів? Чому православні й досі не відкрили місії у своєму власному місті?
– Чи є наше літургійне життя досить виразним, щоб бути зрозумілим для новонавернених? Або з її допомогою ми тільки забезпечуємо собі комфорт і задовольняємо почуття свого постійного членства в Церкві (яке цілком законно, але не усвідомлюється глибоко)?
– Чи помічали ми колись, що в нашій Божественній Літургії є звернення до «оголошених», тобто новонавернених, — хто відвідує служби, але ще не прийнятий до вірних Церкви? І якщо в нашому приході немає оголошених, це може означати, що ми не дбаємо повною мірою про місіонерство Церкви.
– Чи дійсно наша поведінка, як православних християн, відрізняється від поведінки тих, хто не називає себе так, чи ми насправді приймаємо зразки поведінки секулярної цивілізації (яку на словах засуджуємо як безбожну)?
І ще кілька питань для тих, хто говорить про місіонерство та активно займається ним.
- Чи завжди ви пам'ятаєте слова Христа, звернені до фарисеїв, які «обходять море і сушу, щоб звернути хочодного; і коли це станеться, роблять його сином геєни, удвічі гіршим за себе» (Мт. 23:15), або слова св. Серафима Саровського: «Врятуйся сам, і навколо тебе врятуються тисячі»?
– Чи помічали ви основну відмінність, яка існує між численними протестантськими євангелістами та проповідниками миттєвого «відродженого» християнства – і православними місіонерами, які зайняті будівництвом кафолічної Церкви, вводячи людей у багате життя Православної традиції, при цьому визнаючи – як завжди має бути у Церкві – все найкраще, прекрасне і справжнє у кожному, хто закликає ім'я Христове, навіть якщо він ще не належить формально до Православної Церкви?
Всі ці питання вказують нам на деякі істотні складові місіонерського завдання Церкви, які ніколи не можна забувати.
Переклад Наталії Безбородової за видання: John Meyendorff, Witness To The World, SVS Press, Crestwood, NY, 1987, pp. 188 - 191. Опубліковано у виданні "Вісті Свято-Миколаївського собору".