Стратегія та тактика анархічного руху

У певний момент будь-який революціонер стикається з питанням про цілі, які він може поставити в даний момент, а які залишить на кінцеву реалізацію. Ставати перед питанням про стратегію руху та його тактику. Питання це настільки ж гостре, наскільки і індивідуальне в кожному окремому регіоні/місті. Ми не торкатимемося специфічного характеру білоукраїнського регіону, тим більше ми вже писали про перспективи анархізму в Білорусі (з якими, по суті, і зараз згодні). Ми спробуємо навести приклад деякої системи, яку ми використовуємо для визначення своєї тактики та стратегії найближчим часом.

Можливо, викликавши міліцію або написавши скаргу, ви зможете вирішити якийсь локальний конфлікт, але в ширшому сенсі це буде поразкою – адже ви своїм прикладом показали, яким чином можуть бути вирішені подібні конфлікти, що є сенс покладатися на державу та її інститути. Можливо, підтримавши у своїй політичній діяльності “прогресивнішу” державу/партію проти “менш прогресивної” держави/партії ви отримаєте певні тимчасові преференції (начебто певної легалізації), однак у результаті вся боротьба за кінцеву мету цим буде підірвана. Або сам факт можливості косметичних змін у системі підштовхне людей до думки про можливість змінити всю систему таким чином, або поразка деморалізує революціонерів та їх прихильників, штовхне їх до апатії та поразки.

Саме послідовність, відсутність популістських, демагогічних заяв відрізняє рухи, для яких важливий сам процес по собі від рухів, які ставлять собі якусь мету і до неї рухаються. На жаль, той факт, що в анархічний рух основна маса людей приходить черезестетику, через красиві символи та образи призводить до іншого факту, що більшість анархістів не ставлять собі через свої дії будь-яких кінцевих цілей. Діяльність заради діяльності, протест заради протесту, самоорганізація заради самоорганізації.

Виходячи з принципу послідовності, логічності наших дій можна висунути інший принцип - це принцип відповідності методів цілям. Якщо наша мета – справедливість, рівність і загальну свободу – то ми не можемо у своїх методах зневажати ці принципи. Саме існування чітких принципів на шляху до мети та відокремило анархістів від більшовиків. Саме це призводить будь-якого послідовного анархіста до заперечення можливості парламентської боротьби, участі в координаційних радах при МВС чи опозиції, відмови від використання репресивних інститутів у рамках “малих перемог”. Не може послідовний анархіст одночасно закликати до революції, а в інший – підтримувати певні законодавчі ініціативи. І питання не в тому, що робити і коли. Питання в тому, що будь-які реальні зміни в житті людей можуть бути досягнуті лише за зацікавленості цих людей у боротьбі за свої інтереси – і жодна ініціатива “зверху”, “закон” не наблизять їх до ідеалів анархізму в найближчій перспективі, тим більше не кажучи про те, до чого вони приведуть до довгострокової.

Тому ми бачимо абсурдним спробу боротися за “прогресивні” закони. Навіть у питанні легалізації зброї ми прихильники не введення певного закону, а усунення держави з приватного життя людей, неможливість державі контролювати зброю у населення. У багатьох країнах, де за фактом зброя заборонена, її на практиці більше, ніж у країнах з легалізованою, але повністю підконтрольною зброєю. Така логіка поширюється на всесфери суспільства – чи це питання легалізації ЛГБТ шлюбів, законодавче поліпшення життя робітників та інше та інше. Ми не мислимо в юридичному полі, у полі законів та регламентів приватних корпорацій – нас цікавить життя реальне, життя в самому низу і ми виступаємо за його усунення державних та ринкових обмежень у житті людей.

Роблячи такий прогноз, у наших діях одразу вибудовується деякий взаємозв'язок до більш наближених дій – якщо ми не бачимо можливостей для мирного вирішення класового конфлікту, то й більша частина анархічного руху має бути готовою до подібних результатів. Брошура милитат-анархізм поставила важливу віху у розвитку внутрішньої атмосфери анархічного руху. Якщо єдина можливість звільниться – це громадянська війна та насильство, то якою має бути людина, яка прагне звільнення? Кого він має залучити? На кого має орієнтуватися анархічний рух? На ці питання маніфест МА відповів досить ємно та точно.

Ми не є прихильниками “елітарного анархізму”, тобто анархізму просвященних одинаків, однак у нашій агітації та пропаганді ми намагаємося залучити певний тип людей, яких ми бачимо найбільш здатних у справі революції. Не будучи “сектантами” та “закритим клубом”, ми робимо все можливе, щоб зацікавити потенційних радикалів в анархічній філософії та анархічній практиці. Це не означає, що ми не матимемо контактів з іншими людьми чи вважаємо їх чимось гіршим, ніж потенційних повстанців. Навіть якщо людина зараз не готова брати в руки зброю та захищати свої ідеали, ми віримо, що за належної запопадливості та самодисципліни, кожен анархіст може стати таким, яким захоче. Тим самим ми розставляємо акценти та закликаємо тих, хто ще не задумався наднеобхідністю вивчення військової справи, силової підготовки, самоосвіти та самодисципліни – замислитися та почати працювати над собою.