Таке ви ще не куштували
Іноземні назви іноді звучать смішно чи неблагозвучно. Ось, наприклад, французьке дитяче харчування "Блідина". Не дивно, що торгівля в Україні у них не задалася. Але українські бренди також радують, дивують чи навіть лякають іноземців.
Знайомий іспанець сміявся з назви Локо-банк, адже loco іспанською це "божевільний". Потрібно злетіти з котушок, щоб піти до банку з такою назвою, якщо ти іспанець.
Поляк запросив мене до кафе, але, побачивши назву "Ідеальна чашка", злякався, адже czaszka/чашка/ - це "череп". Мабуть, подумав, що йому знімуть скальп.
І, нарешті, французи не могли зрозуміти, чому в магазині з назвою "Мікробіт" продаються ноутбуки та ще дев'ятнадцятидюймові. Bite – це вульгарне найменування пеніса. І чуючи слово "мікробіт" французи корчать від сміху і вважають за привід поговорити про свою національну гордість.
Які ще іноземні чи українські назви змусили вас посміхнутися?
Таке ви ще не куштували
У магазині: "Дві бліді, будь ласка"
Назви брендів
Як "Блідина" стала "Малютнкою" чи треба перекладати назви брендів?
Знайомтеся з Блідою.
Картини від Бледіни Алевтини
My little Bledina
У відповідь на пости про ненависть до гомеопатії: http://pikabu.ru/story/_3102642 і про неї ж, як про панацею: http://pikabu.ru/story/_3104909
Я не вірю в диво і чудеса, бо люди не літають і не виліковуються від тяжких хвороб по клацанню пальців, але в дитинстві зі мною сталася історія, яку можна назвати чарівною.
Я народилася 1992 року, коли в країні був дикий піпець. У шість місяців мене перевели з грудного вигодовування на всякі суміші типу "Блєдіни". А о восьміймісяців я потрапила до дитячого інфекційного відділення з жахливим отруєнням (як на той момент думали лікарі). Два тижні мене лікували, а мені ставало лише гірше. Потім мене на три місяці помістили в реанімацію, і почали лікувати найсильнішими антибіотиками, але нічого не допомагало. І тільки під кінець цього часу лікарі зрозуміли, що в мене якась на той момент рідкісна інфекція, яку я отримала через, як виявилося, відверто "паленого" заморського дитячого харчування. Ударною дозою потрібних антибіотиків, а потім місяця перебування в абсолютно стерильному боксі, мене вилікували. Здавалося б: ура! Але немає. Після цього лікування я почала хворіти, я два роки майже нічого не їла (не засвоювалося нічого), а найголовніше, мій кишечник, в якому повинні жити необхідні бактерії тощо, був абсолютно стерильний. Не допомагали ніякі ліки і ці бактерії не вироблялися самі. Загалом, майже до чотирьох років лікарні стали моїм другим будинком. Моя мама та бабуся реально опустили руки.
Якось у наше невелике містечко на практику приїхала лікар-гомеопат (про таких у нас раніше й не чули). За порадою знайомих лікарів, моя мама (а вона сама медик) звернулася до неї. Я пам'ятаю цю жінку. Всіх її маніпуляцій зі мною, я, звичайно, згадати не в змозі, але найважливіше залишилося назавжди в моїй пам'яті: вона заборонила давати мені якісь ліки крім тих, які вона дасть сама. Вона мені давала солодкі білі пігулки (дуже дрібні, у кілька разів менше розміру аскорбінки), а також чаклувала з моїми долонями та вухами: на медичний пластир клеїла мені зерна гречки і змушувала так ходити кілька годин. Я це ненавиділа. Але після трьох місяців безперервної терапії (ми ходили до неї щодня і робили всі ці маніпуляції ще й удома), у мене почаливироблятимуться перші протягом трьох років необхідні мікроорганізми. Я пам'ятаю, що після цих радісних аналізів моя мама стояла перед цим лікарем на колінах. Ніколи не забуду.
Загалом, я вибралася лише завдяки цій жінці: лікарю-гомеопату.
Що хочу сказати: гомеопатія не може бути панацеєю, бо це буде таким же маренням, як і уринотерапія (фууу), але й скидати її з рахунків теж не варто: іноді вона дійсно може допомогти, коли ліки безсилі.
Дякую за увагу і вибачу за багатолітерний текст)))