Туреччина кидається як звір у клітці.
Зовнішня політика Туреччини останнім часом стала не амбітною, як здається, а агресивною. Чим викликана така агресія? Багато хто пов'язує її з посиленням цієї країни та неоосманськими амбіціями, але деякі аналітики стверджують, що Туреччина відчула явну небезпеку розколу та витіснення на узбіччя геополітики, ось чому її рухи нагадують метання звіра у клітці.
Туреччина намагається, як кажуть міжнародні експерти, експортувати курдську проблему до сирійського та іракського курдонаселених районів. Анкара неприховано підтримує курдський сепаратизм в Іраку та Сирії, аби курди не зажадали собі землі в Туреччині. Але, мабуть, марно. Як каже, наприклад, сенатор Мак-Кейн: «Курди мріяли про курдську державу протягом століть, і я думаю, що є деякі курди, які вважають, що така можливість може бути на горизонті з огляду на ситуацію в Сирії, Іраку та Туреччині…» .
Крім того, Туреччина всіляко сприяє створенню осі антивірменської Азербайджан-Грузія. Більше того, міністр закордонних справ Ахмет Давутоглу заявив, що Туреччина готова надати допомогу Грузії в процесі повернення в країну мусульман-месхетинців, депортованих за радянських часів. Повернутися вони можуть до вірменонаселеного Джавахка, чого, до речі, не допускав Михайло Саакашвілі.
Туреччина пропонує амбітні проекти Кіпру, закликаючи його поділитись нафтовими запасами. Туреччина домоглася вибачень Ізраїлю, щоб урятувати обличчя, хоча так ніхто й не сказав, скільки їй за це довелося заплатити. Туреччина будує на річці Аракс нове водосховище, щоб узяти до рук водні важелі в регіоні.
Але знову ж таки враження таке, що всі ці потуги викликані загрозою розвалу країни, що неминуче настає. Інакше Туреччина направила бзусилля на стабільний розвиток внутрішнього та зовнішньополітичного потенціалу.