Творець майбутнього
Розділ 20. ПОГЛЯД НА РЕАЛЬНІСТЬ
Він згадав про цей незначний випадок, коли за тиждень до нього прийшла Карина і повернула йому незакінчений рукопис. Він все ж таки вмовила дати її прочитати, нехай навіть без закінчення. На запитання: чи сподобалося, вона відповіла: — Тут відбуваються події, дуже схожі на твоє життя. — Хіба? — Так, ти тільки подивися. І дружина йому зраджує, а потім вмирає, і її коханець умирає. Потім він знайомиться з дівчиною, яка знає щось про його життя. Як і я. — Так, справді. Але я насправді не писав нічого такого, що відбувається у моєму житті. Навпаки, я намагався написати все по-іншому. — Подивимося. Що там у тебе? — дівчина відкрила папку, знайшла останню сторінку і прочитала останні рядки: — Якщо тобі потрібна інша відповідь, то я скажу, що люблю іншого. Зараз я це зрозуміла, тож нам краще не зустрічатися. — Добре, — сказав Кирило і вийшов із квартири. Обернувшись, він додав: — Якщо твої почуття зміняться, дзвони. Майя мовчки зачинила двері». - Ось бачиш, нічого такого в моєму житті не відбувалося, - сказав він. —Насправді я мільйон разів хотіла сказати тобі ці слова. Але тепер уже не скажу. А все інше таке схоже! — Карина поклала аркуш у папку та підійшла до нього. — Та кинь ти це. Навіщо нам потрібна ця книга? - сказав він і обійняв її. - Ти не віриш, що це теж прояв дару? Адже те, що ти пишеш, це вираз твоїх думок, твоїх почуттів. Ти відчуваєш своє майбутнє та викладаєш його на папері. —Іншими словами: створюю його? — Може, й так. Якось, коли я вперше сюди прийшла, все виглядало так, ніби я творю своє майбутнє. Адже ти моє майбутнє. — А ти — моє майбутнє. Хоча іноді мені здається, що ця книга — моє життя. Що не будь її - не булоб сенсу жити. — Та кинь ти! Він усміхнувся: —Але з того часу, як я познайомився з тобою, сенс мого життя змінився. Пролунав гуркіт, ніби щось важке впало на підлогу. Вони подивилися в той бік, звідки пролунав звук, і побачили, що на підлозі лежала папка з рукописом, який за секунду до того був на столі. — Мені час, є деякі справи, — сказала Карина. Він обійняв її і сказав: —До швидкої зустрічі. Колись ми будемо разом і ніщо нас не розлучить. Зачинивши за нею двері, він не міг чути, як вона сказала пошепки: —Нас розлучити може тільки смерть. І це колись станеться. Ось що буде, — тихо сказала дівчина. - Смерть...