Варіанти лікування латентного аутоімунного цукрового діабету дорослих Формула лікаря

За повідомленнями Формули лікаря

Встановлено, що препарати сульфонілсечовини на відміну від інсуліну не забезпечують достатній метаболічний контроль при латентному аутоімунному діабеті.

Під час пошуку було відібрано 13306 посилань. В огляд було включено 15 публікацій (10 досліджень), що включали 1019 учасників, спостереження за якими проводили протягом 3 місяців-10 років. У всіх дослідженнях відзначався високий ризик систематичної помилки. Препарати сульфонілсечовини з інсуліном незначно покращували метаболічний контроль порівняно з монотерапією інсуліном протягом 3 місяців (1 дослідження, n=15) та 12 місяців (1 дослідження, n=14) лікування та спостереження. Препарати сульфонілсечовини (з метформіном або без) забезпечували метаболічний контроль гірше, ніж монотерапія інсуліном. Різниця середніх значень глікованого гемоглобіну A1c на початку та наприкінці дослідження для інсуліну та пероральної терапії склала -1,3% (95% довірчий інтервал [ДІ] від -2,4 до -0.1; p=0,03; 160 учасників, 4 дослідження тривалість лікування/спостереження склала 12, 30, 36 та 60 міс; проте відзначалася значна гетерогенність). Також було встановлено, що використання препаратів сульфонілсечовини призводить до раннього формування інсулінової залежності. Частка пацієнтів, які потребують інсуліну, через 2 роки лікування у групі препаратів сульфонілсечовини становила 30%, порівняно з 5% у групі стандартного лікування (p0,001). Частка інсулінозалежних пацієнтів склала 64% у групі препаратів сульфонілсечовини та 12,5% у групі інсуліну (p=0,007). Автори не виявили впливу інсуліну та препаратів сульфонілсечовини на худорлявий рівень C-пептиду, проте інсулін краще підтримував стимульований рівеньC-пептиду (1 дослідження, різниця середній значень 7,7 нг/мл; 95% ДІ 2,9-12,5). При спостереженні за результатами використання GAD65 (декарбоксилазу глутамінової кислоти з гідроксидом алюмінію) (не зареєстрований в Укаїні) у дозі 20 мкг/добу протягом 5 років підтримувалося покращення рівнів тощакового та стимульованого рівнів C-пептиду. У дослідженні з періодом спостереження 3 міс (n=74), в якому застосовували китайські ліки, не було виявлено значних відмінностей у покращенні тощакових рівнів C-пептиду порівняно з монотерапією інсуліном (0,07 мкг/л; 95% ДІ від -0 05 до 019). У дослідженні з використанням вітаміну D та інсуліну було продемонстровано стійкість тощакового рівня C-пептиду у групі вітаміну D при його падінні з 368 до 179 пмоль/л (p=0,006) у групі монотерапії інсуліном через 12 місяців спостереження. Порівнювати дані роботи було складно через високий рівень гетерогенності досліджень та їх критерії відбору. З відібраних робіт не було отримано відомостей про пов'язану зі здоров'ям якість життя, ускладнення цукрового діабету, вартість лікування та смертності, а також недостатню кількість даних про побічні ефекти, зокрема, не повідомлялося про випадки важкої гіпоглікемії.

У 2 дослідженнях було показано, що препарати сульфонілсечовини призводять до раннього формування інсулінозалежності. У мета-аналізі 4 досліджень із значною гетерогенністю було встановлено поганий метаболічний контроль при призначенні даної групи препаратів хворим на латентний аутоімунний цукровий діабет. У 1 дослідженні було виявлено протективний вплив вітаміну D у поєднанні з інсуліном на β-клітини підшлункової залози при латентному аутоімунному цукровому діабеті у дорослих. Нові препарати, такі як GAD65, сприяють підтриманню тощакового та стимульованогорівня C-пептиду. Однак не було отримано значних даних щодо ефективності інших видів лікування діабету.