Вбий надію
Часто звучить: "Я сподіваюся", "Головне - сподіватися", "Головне - не забирати у людей надію. Без неї вони зламаються, не витримають!"
Хіба не навпаки? Що буде, коли людина знаходить у собі сили відмовитись від надії?
Ось згадується відома фраза: "Надія вмирає останньою"... Останньою? Навіть після свого хазяїна?
Начебто весь час ми живемо - чернетку пишемо.
Ми сподіваємось на випадок, обставини, диво, на президента, на Бога. Навіщо ми постійно сподіваємось?
Може, так зручніше? Може, за цим деяке приховане бажання, нерозривно пов'язане з очікуванням на те, що хтось (тільки не я сам) щось вирішить і все зміниться?
А що буде, якщо вбити надію? Відмовитись чекати і сподіватися, що завтра буде краще, ніж сьогодні! Жити та творити свій світ тут і зараз, а не завтра!
І як же вбити надію? Бути, робити щось своє, мати свій досвід, жити своє життя, вірити інтуїції, вірити в себе!
Пам'ятаєте урок Капелюха з "Аліси в країні чудес"?
АЛІСА: Однак надія вмирає останньою.
Капелюх: Ха-ха-ха вирвись із полону власних шаблонів. Думаєш, поза надії існує лише облом? Насправді, тільки втративши останню надію, ти можеш стати по-справжньому вільною. Тебе ніщо більше не тримає, тобі стає все одно, і ти отримуєш нарешті можливість зосередитись на думках про те, що слід робити, а не про те, що тепер буде. Тому, коли вмирає надія, знай — все ще тільки починається, і чини інакше.
АЛІСА: Вчинити інакше стосовно чого?
Капелюх: Не має значення. До чого завгодно. До себе, наприклад. Надія є наслідком звички — смертельної інерції збереження стану. Вбий надію!