Відфрендити телевізор та фейсбук
Вибачте за якість фото і сумбур тексту - пишу на коліні, сидячи посеред музею примітивного мистецтва, в який потрапила випадково, на півгодини.
Сьогодні перша неділя місяця – безкоштовний вхід майже до всіх музеїв Парижа. Я прийшла пізно – людей багато. І вже майже почала дратуватися на натовп, коли побачила цю жінку в інвалідному візку. Вона сидить тут, за десяток метрів від мене, прямо зараз. Сидить та малює в блокноті олівцем одного з дерев'яних ідолів за склом. Перед носом періодично зупиняються люди, не помічають її, закривають їй огляд. А вона тихенько сидить та малює. І нікого не просить посунутись.
Є багато приголомшливих історій про силу духу, про неймовірних людей, які бігають марафони з протезами, замість ніг, підкорюють гірські вершини, абсолютно сліпими, малюють картини, грають на музичних інструментах, не маючи достатньо пальців на руках.
Ці історії ми періодично постимо у фейсбуці, додаючи від себе: мовляв, а в тебе якась відмазка? І це начебто має мотивувати. Але мотивує чомусь секунд на тридцять — поки читаєш пару фраз про цих героїчних (без іронії) особистостей. А потім знову йдеш і лінуєшся/записуєшся до спортзалу «з понеділка»/кидаєш курити «з завтрашнього дня»/відкладаєш на квиток до Індії «із зарплати-премії» — у кого що. Тому що ці божевільні, сильні, незламні люди, для яких ніби немає нічого неможливого, вони ніби з іншого всесвіту — ти розумієш, що вони існують, але не зовсім усвідомлюєш, що вони ходять з тобою по одній землі. При тому що деякі з них в принципі не можуть ходити.
Але іноді набагато сильніше за тебе може струснути ось така літня жінка в інвалідному візку, яка знайшла всобі сили кудись вийти з дому в неділю.
Щоб побачити щось нове зробити щось для душі.
Я знаю людей, які не люблять ні себе, ні своє життя і всю дорогу скаржаться, які однобразні їхні будні — грошей на подорожі немає, робота нудна, в рідному місті все заглянуто до дірок (найчастіше — не ними). Вони живуть від п'ятниці до п'ятниці, а у вихідні сплять по півдня. І одного прекрасного дня вони так просплять півжиття.
Адже іноді досить просто підняти жопу і вийти кудись у неділю. Не валятись «ще півгодини», не вигадувати, що погода погана, а просто вийти.
Придумати, зробити собі добрий день. Випити каву вранці не на кухні, а в кав'ярні. Прогулятися пішки, де гуляє. Помалювати олівцем у блокноті сидячи на набережній/на лавці у парку/у метро. Знайти улюблене заняття та присвячувати йому вільний час. В'язати, різати по дереву, складати орігамі, шити, танцювати, фотографувати, малювати.
Відфрендити телевізор та фейсбук. Зафрендити ЖИТТЯ.