Війна очима художника Діти вирішили, що негативні герої – це вони
За останні місяці київський художник Ілля Ісупов посварився з багатьма колегами з цеху, з якими опинився по різні боки ідеологічних барикад
Серед митців, які надали свої роботи для благодійної акції, – киянин Ілля Ісупов. Протягом останніх 20-ти років цей представник відомої арт-династії працює у різних техніках від живопису до скульптури, проте не зраджує свого оповідального, іронічного стилю.
Напередодні аукціону НВ зустрілося з Ісуповим, який щойно повернувся до Києва з міжнародного арт-симпозіуму Бірючий, який щорічно проводиться на однойменному острові біля західного узбережжя Азовського моря і збирає кілька десятків українських та зарубіжних художників.
Художник поділився власним рецептом душевної рівноваги, а також розповів про те, як війна та революція вплинули на стан української арт-сцени.
Про роботу для аукціону
Це стара робота, яка зображує Володимира Путіна. Років вісім тому я зробив серію робіт із парафіну з натяком на ляльку вуду – серед цих «ляльок» були політики на кшталт Віктора Януковича та Юлії Тимошенко з відкритими нутрощами. Зараз ця моя робота видається смішною у контексті того, що всі бажають Путіну чогось недоброго. Дуже сумно [сприймати дійсність] зараз не можна, потрібно зберігати оптимістичний настрій.
Про творчість під час революції
Я живу на вулиці Софіївській, до найближчої барикади київського Майдану було кілька метрів. Ми з друзями-художниками прийняли тоді рішення зберігати спокій і вступати лише у критичний момент.
Робота для мене – це щось заспокійливе.Коли ти влазиш у неї, вона вириває з паніки, вирівнює емоційний стан. Багато художників тоді застрягли [в творчому плані]. Але якщо знайти правильний ритм, можна було працювати.
Я з тих, хто був досить ефективним. Я давно звик так працювати – сам собі придумав слухати новини, документувати, рефлексувати все, що відбувається. Це свого роду щоденник. І добре, що встиг задокументувати – так швидко все нашаровується. Зараз я вже не зміг би зробити роботи про Майдан. Для мене важливе дихання часу. Фотографії, звичайно, залишилися, але емоції вже не ті.
Про арт-симпозіум на острові Бірючий
Організатори Бірючого – це хлопці із Запоріжжя, вони сміливі та патріотичні, гасають на машинах до лінії фронту, возять на передову будь-яку допомогу.
Бірючий на околиці. Ми їхали туди з [художником] Олексієм Саєм із Харкова. Були, звісно, сумніви – не хотілося застрягти на блокпостах. Думали, мовляв, Маріуполь візьмуть – не поїдемо. Та й дружини дзвонили з дому, говорили, мовляв, з глузду з'їхали, чи що. Але не поїхати, бо страшно – як не прийти на день народження, бо епідемія грипу. Важливо не створювати додаткову паніку. Жаль тих хлопців, які не приїхали. Адже що далі ти від проблеми, то гірше. Це як із Майданом було – поки ти був там, здавалося, що все гаразд. Як тільки приходив додому і вмикав телевізор, ставало страшно. І що далі, то страшніше. Треба не замикатися, не лякати, у всьому цьому брати участь.
Про ситуацію на арт-ринку
Зараз, як не дивно, в арт-світі тут набагато живіше, ніж у Москві. У Москві паніка, глухо, нічого не продається. Залишилися лише формальні проекти з держпідтримкою. Усі люди, які колекціонували мистецтво,якось їм цікавилися та його підтримували, зібрали валізи та поїхали. А якщо не поїхали, то точно не готові займатися зараз мистецтвом.
А тут люди намагаються одне одного підтримувати. Ажіотажу, звісно, немає. Але й глобальної катастрофи на ринку також немає. Частина людей, які купували якихось художників раніше, продовжують купувати, щоби підтримати, щоб художник не впав у паніку і не пішов на фронт. Є ті, хто чекає на падіння цін. Так чи інакше є інтерес.
Тут постійно трапляється щось цікаве. Тому що це [мистецтво] важливо, завдяки цьому все живе. Мистецтво – ефективно та необхідно. Ніхто не знає, що буде далі. Але потреба у діяльності відчувається. Це потрібно, щоб не впасти у депресію.
Про творчість під час війни
Нині малюю про війну. Намагаюся робити це іронічно. Безглуздо зараз малювати закривавлені трупи, хоча жах цей є. Але я прагну розповісти алегорично про весь цей драматизм та ідіотизм, коли вся ця моторошна гидота, яка так довго культивувалася фільмами про негативних героїв, лізе звідусіль. Тому що хлопці на сході раптом вирішили, що негативні герої – це вони.
Найскладніше знайти формат для себе особисто, цю грань, де не тупо і прямо, але при цьому досить переконливо. І зрозуміло, що робота повинна мати цінність, незважаючи на сюжетність та історичну прихильність.
9 Щоб не впадати в паніку, Ісупов багато часу проводить за роботою в майстерні. Фото: Наталія Кравчук
Про зруйновані дружні відносини
Часто здається, що у художника така смішна іронія, дивишся і думаєш, мовляв, ну дає, молодець! А потім виявляється, що це щиро, що це не іронія жодна, що митець такий і є.
Художнє середовище таке – усі надто близько всі приймають до серця. Фейсбуківські дружби пройшли останнім часом велику чистку.