Випадок у лікарні 3
Проходив я практику у відділенні анестезіології та реаніматології, ми його називали скорочено-ремонт. Дежурив я в ніч, час був уже години три ночі, сиджу на сестринському посту, щойно виконав всі призначення для хворих і роблю позначки в журналі та картках. Переді мною реанімаційна палата, ззаду коридор, на ньому по один бік йдуть, по віддаленню від мене: реанімаційний зал, два бокси (віп-палати), процедурна, санітарна кімната, кабінет завідувача відділення, їдальня, кабінет старшої медсестри, сестринська та роздягальня. З іншого боку два коридори з тамбуром, в яких встановлені озонатори та лампи УФ. Один біля сестринської – для персоналу, другий – навпроти процедурної, через нього ми катали пацієнтів. Закінчив я все заповнювати, відкинувся на крісло і почув що ззаду хтось іде, таке відчуття, що людина щойно прокинулася і ледве тягне ноги, медперсонал ходив зазвичай швидким, енергійним кроком. Хворі не ходили зовсім, а якщо хтось і замаслював втекти, то робив це зі стійкою для крапельниці, тож гуркіт стояв ще той. Ну, думаю, хтось із відпочиваючої зміни прокинувся і йде в палату, тільки потім зрозумів що кроки не наближаються і не видаляються, а залишаються на одному видаленні. Зібравшись духом я знайшов у собі сили обернуться, мені тоді згадалися всі фільми жахів, які я коли-небудь дивився, але в коридорі не було нікого. Білі стіни і стеля, сіра бетонна підлога, яскраво освітлені лампами денного світла і кроки в коридорі, я обернувся і завмер. Кроки чулися ще приблизно секунд тридцять, а потім зникли. Було це і потім і не тільки зі мною, погіршення стану пацієнтів не спостерігалося, лікарям теж шкоди не було, а потім відділення освятили і нічого подібного більше не повторювалося.