Все більше людей хочуть жити наодинці просто тому, що їм це подобається
Новина про вихід книги Еріка Кляйнберга «Життя соло» (не самотніх, уточнює він, а воліють жити поодинці) повернула мене до багатьох розмов останніх років. Мені це цікаво з кількох причин: я виріс, коли так жити було винятком із правила; постійно стикаюся з наріканнями на те, що дорослі діти не хочуть обзаводитися сім'ями, та проханнями про допомогу; мені цікаве життя моїх молодих друзів.
"Мені так зручно жити одній, що я насилу можу уявити, як впущу в своє життя ще когось". А чи вам близькі ці слова? Судячи з багатьох даних, життя самотужки – супутник розвитку сучасного життя. За даними перепису 2002 року, близько 1,5 млн. працездатних українців жили без пари, а під час перепису 2010 року близько чверті українських домогосподарств складалися з однієї людини. Ми можемо боротися за традиційні сімейні цінності, але не можемо не зважати на зміни, що відбуваються, і не намагатися зрозуміти їх. Деякими припущеннями ризикну швидко, як дозволяє місце колонки, поділитися.
У сьогоднішньому житті можна жити одному, не будучи самотнім: простір спілкування став незмірно ширшим, ніж було навіть півстоліття тому, оберігаючи від самотності, але позбавляючи «тертя боками». Це може приваблювати навіть людей похилого віку. «Ми різні, – сказав мені 65-річний друг, – мені вранці потрібні моя чашка кави та трубка, на обід шматок м'яса, подобається повний будинок гостей, і до порядку в будинку я байдужий, а вона мою трубку не перетравлює, ортодоксальна вегетаріанка і Цілими днями готова знімати порошинки з речей, але ми любимо один одного – ось і стали жити в різних будинках, їздимо один до одного в гості у вихідні або разом до дітей, разом подорожуємо і щасливі». Алюдям молодим таке роздільне життя допомагає перевірити стосунки на істинність та міцність, краще притертися одне до одного.
Ти виступаєш у ролі адвоката диявола – кажуть мені. Я відступаю: добре, мовчу, робіть, як знаєте. І чую у відповідь – а що ми можемо вдіяти?! Старші люди завжди мають можливість спробувати зрозуміти дітей і не розтрусити на вибоїнах конфліктів навколо традиційних цінностей стосунки з ними. Людям молодше має сенс вдивитись і вслухатися в себе, щоб не зіштовхувати лобами думки та почуття, а прийти до осмислених почуттів та відчутних думок про те, як будувати своє життя зараз і далі. Це не морозиво з'їсти, але гра коштує свічок.