Жінки-переселенці відкрили свою справу у Києві - Відновлення Донбасу
Вже понад два роки Київ, як і інші міста України, приймає тих, хто змушений був тікати від війни на Сході. За даними ДСНС України, за цей час лише до столиці прибуло понад 50 тисяч переселенців. Багато хто з них уже облаштувався на новому місці, хоча й мріє повернутися додому.
Донеччанка Анастасія Ларкіна вже більше року володіє невеликим кафе у центрі міста, що на вул. Антоновича. За освітою Настя — офтальмолог, вдома працювала за фахом, а коли розпочалася війна, з рідними переїхала спочатку до Хмельницького, а згодом до Києва. «Коли з роботою лікаря на новому місці не вийшло, я вирішила перетворити на професію своє захоплення випіканням усіляких смаколиків та відкрити невелике кафе. З цією ідеєю подалася на грант (конкурс проводився для вимушених переселенців) і, на превеликий подив, виграла його. Щоправда, отриманих грошей вистачило лише на купівлю кавомашини та духовки. Довелося шукати інвестора, вкладати сімейні заощадження. Навіть ремонт у кафе ми робили самотужки», — згадує Анастасія і додає, що спочатку доводилося поєднувати роботу керівника, пекаря та бариста. Нині у її закладі працює п'ять осіб — такі самі переселенці зі Сходу, як і вона. До речі, вся випічка та солодощі у кафе Анастасії готуються за її особистими рецептами. «Придумую, експериментую. Наші фірмові десерти — чізкейк із м'ятою та торт «Спартак». Такого більше ніде не спробуєте», — хвалиться дівчина. А ось від питання про рідну хату одразу похмурішає. «Сумую просто безмежно. Мрію, коли закінчиться війна, відкрити кафе й у рідному місті. Можливо, навіть створити цілу мережу! — каже Настя.
Професії переселенок Лілії Мавлєєвої та Гульшат Удовенко пов'язані зі світом моди. У столиці Лілія керуєневеликим бюро із конструювання одягу (створення лекал в електронному вигляді) у Солом'янському районі, а Гульшат — швейної майстерні на Позняках. Минулої осені переселенки навіть взяли участь у київському тижні моди, втіливши в життя ескізи дизайнера із Луганської області Лесі Бондар, яка створила колекцію одягу у національному стилі. У рідному Донецьку жінки мали свої ательє з пошиття одягу, постійних клієнтів, але коли почалася війна, довелося кинути все, захопивши лише кілька валіз з особистим одягом. «Днями виповнилося рівно два роки, як ми із сім'єю приїхали до Києва. Було дуже складно. Спочатку я працювала кравцем у невеликому ательє, потім зважилася відкрити свою майстерню. Зайняли грошей, залізли у борги, вивезли з Донецька швейне обладнання», — каже Гульшат. Наразі у жінки багато клієнтів, з'явилися нові друзі.
Облаштовує життя на новому місці та Лілія. Конструювання одягу жінка займається разом зі своєю дочкою. «Після того, як ти 10 років вів свій бізнес, працювати на когось було важко. Я шукала різні варіанти, спочатку вчила швейній справі переселенців. Згодом стала грантером. Це дало змогу придбати техніку, освоїти спеціальну європейську систему конструювання. Наразі плануємо створити свою швейну лабораторію. Благо, ця індустрія зараз переживає підйом», - каже Мавлєєва.
Створити свій бізнес з нуля спромоглася і Ольга Лекова. «У Донецьку я працювала у будівельній компанії, а у Києві з чоловіком вирішили розпочати свою нову справу. З'явилася ідея створити студію ремонту та дизайну інтер'єрів», – розповідає Лекова. За рік дівчина створила чотири проекти. Ще двоє перебувають у роботі, клієнти перебувають не лише в Україні, а й за кордоном. Однак луна війни дівчину переслідує досить часто. «Був один клієнт із неспокійноїСирії, який хотів квартиру під ключ у себе на батьківщині. Довелося зі зрозумілих причин відмовити... Часто згадую, як у рідному Донецьку, ще на минулій роботі, я брала участь у будівництві нашого аеропорту. Жаль, що плодів своєї роботи я більше не побачу», — каже Ольга.