Журавлине пір’я (Японська казка) читати онлайнтекст, казка
Давно-давно жили в одному гірському селі старий зі старою. Дуже вони засмучувалися, що дітей у них не було. Одного разу в сніговий зимовий вечір пішов старий у ліс. Зібрав він великий оберемок хмизу, звалив на спину і почав спускатися з гори. Раптом він чує поблизу жалібний крик. Дивись, а це журавель потрапив у сил, б'ється і стогне, видно, на допомогу кличе. — Ах ти бідолаха! Потерпи трохи… Зараз я допоможу тобі. Звільнив старий птах. Змахнула вона крилами і полетіла геть. Летить і радісно курчить. Настав вечір. Зібралися старі сісти за вечерю. Раптом хтось тихенько до них постукав. — Хто б це міг бути в таку пізню годину? Відчинив старий двері. Бачить: стоїть у дверях дівчина, вся запорошена снігом. — Заблукала я в горах,— каже.— А на біду, мете, дороги не видно.— Заходь до нас,— запрошує стара. раді. Взяв старий дівчину за руку і повів до осередку: — Сідай, обігрійся та повечеряй з нами. Повечеряли вони втрьох. Бачать старі, дівчина гарна та така ласкава. Стала вона старій по господарству допомагати, а потім і каже: — Хочеш, бабусю, разомну тобі плечі, спину потру? — Ось дякую, доню. Спина-то в мене й справді болить. А як тебе на ім'я звуть? — О-Цуру. Привітна дівчина серця. Шкода їм з нею розлучатися. На другий ранок збирається о-Цуру в дорогу-дорогу, а старі їй кажуть: — Немає у нас дітей, Журушка. Залишся з нами жити. — З радістю залишуся, адже в мене нікого немає на світі... А на подяку за доброту вашу натку я для вас гарного полотна. Про одне тільки прошу: не заглядайте в кімнату, де я буду ткати. Не люблю, коли дивляться, як я працюю. Взялася дівчина зароботу. Тільки й чути в сусідній кімнаті: кірикара тон-тон-тон. На третій день винесла про Цуру до старих пакунок візерунчастої тканини. По червоному полю золоті журавлі летять. — Краса якась! — дивується стара.— Око не відвести! Помацала тканину: м'якше пуху, легше пера. А старий глянув на дівчину і стривожився:— Здається мені, Журушка, що схудла ти. Щоки в тебе геть як упали. Іншого разу не дозволю тобі так багато працювати. Раптом почувся хрипкий голос: — Гей, хати господарі? Це прийшов торговець Гонта. Ходив він по селах, скуповував у селян полотно. — Ну що, бабусю, маєш полотно на продаж? Наткала, мабуть, за зиму? — Є на цей раз у нас дещо краще, пане Гонте,— відповідає стара.— Ось поглянь-но. Це наткала дочка наша Журушка,— і розгорнула перед Гонтою червону тканину. Золоті журавлі немов живі летять. — О, такого чудового візерунка й у столиці ніхто не бачив. Ваша дочка, я дивлюся, майстриня! — Гонта одразу поліз у гаманець, дістав жменю золотих монет. Зрозумів він, що в княжому палаці продасть таку чудову тканину в сто разів дорожче. — Золоті монети! Дивіться, справжнє золото! — Старі очам своїм не повірили. Вперше на своєму віку бачили вони золото. — Дякую тобі, Журушка, дякую! — щиро подякували дівчині старий зі старою.— Заживемо ми тепер по-іншому. Зшиємо тобі нову сукню до свята. Нехай усі милуються, яка ти у нас красуня. Настала весна. Пригріло сонце. Що ні день, вдаються до будинку старих сільські діти: — Сестрице Журушка, вийди пограйся з нами. Усміхається Журушка: — Ну гаразд, давайте грати. Попливемо в гості до місячних феїв. Піднімуть двоє дітей руки - це ворота в царство фей. А Журушка співає: Попливемо ми в царство фей Дружно, дружно, весело.Хмара — як човник, Срібні весла. Проходять діти у ворота веселою низкою і старих звуть: — Дідусю, ходімо з нами грати! Бабуся, підемо грати! — Та годі вам, не тягніть нас за руки так сильно, — сміються старі. — Але не завжди світити сонцю. І дощ полям потрібен. Подивиться Журушка, що небо хмари закрили, і заспіває: Дощ, дощик, лей сильніший, Дощ, лий серед полів. Довше, довше погості На грушевому дереві. Зберуться діти навколо Журушки, а вона їм казки розповідає про різних дивовижних птахів. Добре було дітям грати з Журушкою. Але якось знову завітав Гонта. — Здрастуйте, дідусю! Чи не знайдеться в тебе знову такої самої тканини, як минулого разу? Продай мені, я охоче куплю. — Ні, і не проси. Дочці моїй про Цуру не можна більше ткати: дуже вона від цієї роботи втомлюється. Боюся, захворіє. Але Гонта ледь не силою засунув старому в руки гаманець, набитий золотими монетами. — Я заплачу тобі ще дорожче, ніж минулого разу. А якщо ти не погодишся, нарікай на себе. Худо тобі буде. Мене ж сам князь до тебе прислав,— пригрозив Ґонта.— Щоб через три дні була тканина готова, бо головою поплатишся! Що ж із нами тепер буде! Пропали наші голови. Все чула про Цуру, хоч і була в іншій кімнаті. Почала вона втішати старих: — Не бійтеся, не плачте. Через три дні буде готова тканина, красивіша за колишню. Пішла дівчина в ткацьку кімнату і зачинила двері наглухо. 3>День, і другий, і третій стукає ткацький верстат. — Журушка, кончай швидше, буде тобі! — турбуються старий зі старою.— Ти, мабуть, втомилася, доню? Покажіть мені. Це бувГонта.— Ні, показати не можна. Журушка міцно-міцно заборонила до неї входити, поки вона тче. — Ого! Ось ще вигадки! Я бачу, ваша дочка привіредниця. Ну, а я й питати в неї не стану! — відштовхнув Гонта старих і навстіж відчинив двері. — Ой, там журавель, жу-жу-равель! — злякано забурмотів він. Входять старі — і справді, стоїть за ткацьким верстатом великий птах. тон, кірикара тон-тон-тон. Захлопнули старі двері швидше, а Гонта з усіх ніг втік — так він злякався. з нами чи казку розкажи. Але в ткацькій кімнаті все було тихо. Злякалися старий зі старою, відчинили двері і бачать: нікого немає. Лежить на підлозі чудова візерункова тканина, а навколо журавлине пір'я розсипане… Почали старі кликати доньку, шукали-шукали, та так і не знайшли. Під вечір закричали діти у дворі: — Дідусю, бабусю, йдіть сюди швидше! Вибігли старі, дивляться... Ах, та це ж журавель. Той самий журавель! Курчить, паморочиться над будинками. Тяжко так летить... — Журушка, наша Журушка! — заплакали люди похилого віку. Зрозуміли вони, що це птах, врятований старим, обернувся дівчиною... Та не зуміли вони її втримати. — Журушка, повернися до нас, повернися! Сумно, сумно, наче прощаючись, крикнув журавель востаннє і втік у західному небі. Довго чекали старий зі старою, але Журушка так і не повернулася. Є, кажуть, на одному з далеких островів велике озеро. Бачили там рибалки журавля з вищипаним пір'ям. Ходить журавель берегом і все поглядає в той бік, де старий зі старою залишилися.