17.2. Запорізька Січ у складі Гетьманщини у другій половині 17 ст. Кошовий отаман Іван Сірко
Чортомлицька Запорізька Січ (1652—1708 рр.) закладалася на п'ятий рік Національно-визвольної війни українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким, коли Запорізька Січ уже не займала пріоритетного місця у політичному та військовому житті України.
Після смерті гетьмана Богдана Хмельницького у 1657 р. Чортомлицька Січ відверто протистояла гетьманському уряду. Запоріжжя поступово ставало центром антиурядової опозиції. Січ претендувала на відновлення колишньої провідної ролі у вирішенні загальноукраїнських проблем політичного та військового характеру. При цьому Чортомлицька Січ, намагаючись повернути собі чільне місце у житті України, втрачала правильні політичні орієнтири, стаючи іграшкою в руках Москви. Особливо фатальним для неї виявилося Андрусівське перемир'я 1667 р. між Москвою та Польщею, які поділили між собою Україну: Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережжя — до Москви, але кожна з цих держав не хотіла втрачати Запорізьку Січ. Довгі суперечки під час переговорів закінчилися компромісом: над Запоріжжям встановлювалися контроль і Польщі, і Московії. Кожна з цих ворожих одна одній держава вимагала від Січі участі у своїх військових заходах і взагалі, таємно діючи, прагнула перетягнути Січ на свій бік.
Водночас Чортомлицька Січ робила спроби утвердити владу в Гетьманщині за допомогою своїх ставлеників-претендентів на гетьманство, які дотримувалися різної політичної орієнтації: промосковської (Яків Барабаш, Іван Брюховецький), пропольської (Михайло Ханенка), на Кримське ханство (Петр Сухан).
Але всупереч усьому Чортомлицька Січ продовжувала виконувати безпосередню історичну місію Запоріжжя — вела постійну героїчну боротьбу проти туренка.татарських завойовників.
Під проводом Сірка запорожці здійснювали постійну розвідку у степах та в пониззі Дніпра, влаштовували засідки біля переправ та доріг, вартували на морських розливах, громили орди, які поверталися до Криму з полоненими та здобиччю. Він провів близько ста великих і малих походів у Крим, на ханські володіння та ногайські улуси, давав відсіч ординцям, які вторгалися на територію України, намагався перешкодити їхнім грабіжницьким нападам.
Повністю віддавшись боротьбі проти Кримського ханства та Туреччини, справі захисту України від ворожої навали, Сірко іноді випускав із поля зору проблеми загальноукраїнського масштабу. Його політичний світогляд був дещо обмеженим. Так, зокрема, він недооцінював діяльність гетьманів, які прагнули утвердити Українську державу, і мимоволі шкодив їхнім важливим планам. Не присягнувши цареві 1654 р. разом із Запорізькою Січчю, Сірко іноді підтримував старшин саме промосковської орієнтації.