Активація фосфодіестерази
Фосфорильовані інсуліном білки IRS-1 і Shc приєднуються до протеїнкінази (ПК) і активують її. ПК У фосфорилює та активує фосфодіестеразу (ФДЕ). ФДЕ каталізує перетворення цАМФ на АМФ, перериваючи ефекти контрінсулярних гормонів, що призводить до гальмування ліполізу в жировій тканині, глікогенолізу в печінці.
Регуляція транскрипції мРНК
STAT – спеціальні білки, є переносниками сигналу та активаторами транскрипції. При фосфорилювання STAT за участю IR або МАПК утворюють димери, які транспортуються в ядро, де зв'язуються зі специфічними ділянками ДНК, регулюють транскрипцію мРНК та біосинтез білків-фементів.
Шлях Ras активується не лише інсуліном, а й іншими гормонами та факторами росту.
Цукровий діабет інсулінзалежний (ІЗСД, І тип): біохімічна діагностика, механізми розвитку метаболічних порушень (гіперглікемія, холестеринемія, кетонемія, ацидоз, глікозилювання білків), біохімічні особливості дитячого віку
ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ І типу
ЦД І типу - захворювання, яке виникає внаслідок абсолютного дефіциту інсуліну, викликаного аутоімунним руйнуванням β-клітин підшлункової залози. ЦД I типу вражає в більшості випадків дітей, підлітків і молодих людей до 30 років, але може виявитися в будь-якому віці. ЦД І типу рідко є сімейним захворюванням (10-15% усіх випадків).
Причини ЦД І типу
1. Генетична схильність. Генетичні дефекти, що ведуть до ЦД, можуть реалізуватися в клітинах імунної системи та β-клітинах підшлункової залози. У β-клітинах відомо близько 20 генів, що сприяють розвитку ЦД І типу. У 60-70% випадках ЦД I типу пов'язаний з наявністю в 6 хромосомі HLA регіону генів DR3, DR4 і DQ.
2. Дія на β-клітини β-цитотропних вірусів(віспа, краснуха, кір, паротит, кокса-ки, аденовірус, цитомегаловірус), хімічних та інших діабетогенів.
За наявності генетичного дефекту, на поверхні β-клітин накопичуються антигени, що мають схожу амінокислотну послідовність з β-цитотропними вірусами.
У разі виникнення інфекції β-цитотропних вірусів розвиваються імунні реакції проти цих вірусів та аутоімунні реакції проти подібних антигенів β-клітин. Реакція йде за участю моноцитів, Т-лімфоцитів, антитіл до β-клітин, інсуліну, глута-мат декарбоксилази (фермент 64кДа, знаходиться на мембрані β-клітин). В результаті аутоімунні реакції викликають загибель β-клітин.
При дії на β-клітини з генотипом HLA β-цитотропних вірусів або діабетогенів на поверхні β-клітин відбувається зміна антигенів.
На змінені β-клітини антигени розвиваються аутоімунні реакції. Аутоімунні реакції спричиняють загибель β-клітин.
β-цитотропні віруси мають схожу послідовність амінокислот з глутаматом декарбоксилазою β-клітин. Генетичний дефект СД8+ лімфоцитів (Т-супресорів) не дозволяє їм відрізнити амінокислотну послідовність вірусу та глутамат декарбоксилази, тому при виникненні інфекції, Т-лімфоцити реагують на глутамат декарбоксилазу β-клітин як на вірус.
Варіант 4
Деякі β-цитотропні віруси та хімічні діабетогени, наприклад, похідні нітрозосечовини, нітрозаміни, аллоксан самостійно та вибірково вражають β-клітини, викликаючи їх лізис;