Автостопом від Рованіємі до Хапаранда 22 листопада 2013 року
Дочекавшись народ із покупок у першому величезному супермаркеті міста Рованіємі, ми поїхали до наступного, а точніше до «Призму», де висадили більшу частину народу. Михайло ж із ще одним хлопцем вирішили зганяти за маслом і за одне вивезли мене на трасу у бік Кемі та Хапаранда. Чекати першу машинку мені довелося пристойно, загалом півтори години простояв, але через сухе повітря замерзнути не встиг. Підібрала мене жінка, яка подумала, що я не тільки не розмовляю, а ще не чую. Тому на запитання про те, куди вона зможе мене довезти, вона відповіла на пальцях. Загалом, я не зрозумів ні чого, але проїхали кілометрів 20 до якогось селища. Наступне авто я чекав хвилин 15, цього разу зупинився хлопець, який їхав до Кемі. Ось з ним я непогано поспілкувався англійською, яка трохи повторила перед тим як їхати, тим більше ця мова у Фінляндії знає більшість народу, хоча вона і не є державною. Хлопець висадив мене на роздоріжжі Кемі - Торніо, від куди до Швеції мені залишалося кілометрів 14 або трохи більше.
Загалом до кордону зі Швецією, до якої залишалося 200 метро, він мене довіз. Машин у бік першого шведського містечка не було і рушив пішки, почуваючи себе якимсь шпигуном-диверсантом. Дійшовши до Хапаранда, я не став заглиблюватися далі, а став за кільцем навпроти Ікеї. Першими зупинилися хлопці, але прочитавши на моїй табличці Лулео, розвернулися і вмотали у зворотний бік. Ще через годину зупинився справжній раритет американського автопрому, старенький, але потужний пікап із олдовим чуваком за кермом. І хоча їхав недалеко, лише на 10 км, але відмовити собі в задоволенні проїхатися раритетним авто, я не зміг. Виліз я в лісі біля освітленої ліхтарями зупинки і, зробивши на прощання фото точили, пішов стопити далі.