Браян Девід Скалабріні - біографія та сім’я
В Італії мені сподобалася сієста
Одним із перших гравців, що перекинулися до Європи, став форвард «Чикаго» Браян Скалабріні. Рудий дивак все ще чекає, коли йому зроблять італійський паспорт, але вже давно став своїм у «Бенеттоні». В інтерв'ю Hoopshype гравець пояснює, чому він такий популярний серед уболівальників, зізнається, що грає набагато гірше, ніж Кеньйон Мартін або Жоакім Ноа, і з ностальгією згадує час, проведений у Бостоні.
Як тобі в Італії? Звик до європейського баскетболу?
- Все відмінно. Ще жодного разу не сумнівався, що зробив правильний вибір, махнувши за океан. Останні кілька років у НБА я не часто виходив на майданчик, тренувався за індивідуальною програмою, намагався підтримувати форму, але це не порівняти із грою п'ять на п'ять. Зараз я дуже радий, що я маю можливість себе проявити – я насправді насолоджуюся цим. Спочатку було непросто пристосуватися до італійського баскетболу, але зараз все добре.
Ти вже отримав італійський паспорт, чи ти граєш як американець?
– Тут я все ще вважаюсь громадянином США. Зараз шукаємо документи моєї прабаби – з ними є деякі складнощі.
Здається, ти тут дуже популярний серед фанів. Як тобі вдається ставати улюбленцем у кожній команді, де ти граєш?
- Можливо це через те, що я звичайна людина. Я не з тих хлопців, хто може похвалитися атлетизмом, але я багато тренуюсь та люблю гру. Думаю, це помітно збоку. Уболівальники приходять на баскетбол, щоб переглянути гру, побачити, як ми переможемо. Я намагаюся робити те, що вмію найкраще – допомагаю команді. Але також, я повинен бути впевнений, що фанати отримують задоволення, перебуваючитут. Особливо після матчів. Я ніколи не відмовляю в автографі, завжди відбиваю п'ять згори.
В НБА ти був рольовим гравцем. У «Беннетоні» відповідальності більше?
- Забавно, звичайно, про це думати, але виходить, що тут я роблю те саме, що і в НБА. Єдина відмінність – у мене більше ігрового часу. Якщо ви подивіться, я також залежний від своїх товаришів, які повинні виводити мене на кидок. Я все ще рольовий гравець, частина системи. Багато хто скаже: «У НБА ти так багато не грав». Але, дозвольте, разом зі мною у команді були майбутні члени Зали Слави, які у всьому мене перевершували. Ці хлопці заробили сотню мільйонів доларів за кар'єру. Давайте начистоту - Кевін Гарнетт і Кеньон Мартін при будь-яких розкладах краще за мене. Карлос Бузер та Жоакім Ноа – теж. Але тепер я маю можливість грати і отримувати від цього задоволення.
Ти колись відчував, що тобі не мають належної поваги, принижують твої здібності, як гравця НБА?
Ні, зі мною завжди зважали і тренер, і партнери по команді. Запитайте у будь-кого. Якщо я комусь не подобаюсь – це їхні проблеми. Партнери по команді та мій тренер – думка лише цих людей мене хвилюють, коли я перебуваю на майданчику чи сиджу на «банку».
Що станеться, якщо локаут завершиться вже наступного тижня? Ти повернешся до Штатів?
– Я живу одним днем – так зручніше дивитись на речі. Коли буде конкретна ситуація, тоді можна буде щось обговорювати. Тут багато чинників. Це залежить від мого стану, від думки сім'ї, команди. У США я не маю якихось контрактних зобов'язань, і зараз я гравець «Бенеттона». Можливо щось зміниться, але, швидше за все, ні. Я можу тут залишитися на один, два, три чи чотири роки.
Як ваша сім'я влаштувалася в Італії?
– Проблем багато. Діти начебто нормально почуваються в новій школі, але дружина пристосуватися ніяк не може. Заважає мовний бар'єр. Тут все відбувається по-іншому, і багато про що ти навіть не здогадуєшся. Наприклад, ти хочеш сходити в цирк на виступ, але дуже складно дізнатися про день і час, коли відбудеться шоу. Такі проблеми, звісно, існують. Але є плюси. Наприклад, їжа вигідно відрізняється від американської. Ще мені подобається, що тут у середині дня є сієста, після якої всі знову повертаються до своїх справ. Такого немає у США, але це зовсім непогано.
Я навряд чи помилюся, якщо скажу, що та команда з «Бостона», яка виграла звання чемпіона НБА, була найкращою у вашій кар'єрі…
– Цікаво, що ви говорите про це, бо команда зразка 2008 року була гарною, але я справді вірю, що у 2010-му під час плей-офф ми були ще кращими. Але, звичайно, "Селтікс"-2008 - найкраща команда регулярного сезону, в якій мені доводилося грати.
Наскільки сильно минулого року на неї були схожі «Буллс»?
Знаєте не дуже. Ми торік явно не вистачали досвіду вирішальних зустрічей. Деррік Роуз мав пройти через це випробування. Якщо ви дивилися матчі проти «Майамі», то ви бачили за рахунок чого нас обігравали. Дуейн Уейд та Леброн Джеймс вже брали участь у фінальних матчах. У вирішальні хвилини від цього багато залежить. Я впевнений, що Роуз все літо працював над собою і постійно згадував ту серію з «Хіт», і тепер він готовий грати проти Леброна. Просто йому треба було пройти через це. Майкл Джордан так пройшов через «Пістонс», а ті, у свою чергу, загартувалися у протистояннях із «Селтікс». Як тільки ви зустрічаєте у себе на шляху справжнє випробуванняі проходьте через нього, ви стаєте кращими.