Чи був гетьман Євстафій (Остап) Гоголь предком Н
Звиняцьківський В. Я. директор Інституту української мови та літератури Української академії русистики (Київ), гол. ред. журналу «українська мова та література у навчальних закладах» / 2008
«Гоголь, за своїм родоводом, належав до вищого стану в МалоУкаїні і серед своїх предків міг вважати кілька особистостей, добре пам'ятних історії» 1 . Такого висновку дійшов П. А. Куліш, прочитавши «з цікавістю сухий дворянський протокол поета, яким рід його сягає часів войовничого Остапа» 2 .
Остапом перший біограф Гоголя називає гетьмана Правобережної України (1675—1679 рр.) Євстафія Гоголя. І тут же нарікає, що «це ім'я, викинуте хвилями подій на широкий берег історії, залишається досі відчуженим від живих інтересів нашого розуму та почуття» 3 . Можна додати: і залишалося ще півтора століття, подібно до імен більшості українських гетьманів.
Сказати, що в миколаївській Україні, в епоху жорстокого придушення і польського, і українського національно-визвольних рухів, пафос «Тараса Бульби» припав до двору — значить нічого ще не сказати про той очевидний рубіж, з якого імперія ретельно стежить за літературним реномом своїх. західних околиць. Адже ще в першому випуску «Полярної зірки» була можлива публікація, наприклад, повісті Ф. Булгаріна «Звільнення Трембовлі» із підзаголовком «Історична подія XVII сторіччя». Трембовля або Теребовля, фортеця на Поділлі, показана в момент її героїчної оборони поляками від турків, і при цьому поляки (у Булгаріна) кажуть: «Серко, Ханенко та Дорошенко посіяли розбрат між козаками, які не можуть тепер допомогти нам у крайнощі» 7 .
Отже, якийсь дрібномаєтний Гоголь жив біля Дубна, на своємухуторі, подібному до хутора Тараса Бульби, і зазнав «наїзду» дубнівського магната. Історія мовчить про те, чи упирався він і його пошматували таки кіями або, що більш ймовірно, все ж таки поступився великому феодалу і потім, як зазвичай бувало при такому повороті подій, був прийнятий до нього на службу в Дубно. Так чи інакше, є вагомі підстави вважати, що кар'єра Гоголів на польській службі почалася саме в Дубні і, принаймні, спочатку була тісно пов'язана з оплотом князів Заславських.
Але минає рівно півстоліття, і незнане, небагате сімейство Гоголів висуває свого представника на найвищу військово-адміністративну посаду Правобережної України. Як повідомляє «Літопис Самовидця», «король польський поставив гетьманом козацьким подільського полковника Євстафія Гоголя, якого після війни з турками перевели на Полісся. Зайнявши литовські міста, він розташувався в Димері зі значним військом, яке отримувало плату грошима і сукном від короля, а живність - з людей» 10 .
У 1834 — 1835 рр., під час роботи над «Тарасом Бульбою», Гоголь мав у своєму розпорядженні багато склепінь української історії. Серед них, окрім популярної серед столичних літераторів «Історії русів», були, за свідченням М. Максимовича, ще й два різні списки «Літописи Самовидця» 11 . Тож якби навіть інформація про предка-гетьмана не дійшла до письменника по лінії сімейних переказів (але вона дійшла — і, як ми зараз побачимо, у багатьох кольорових подробицях), то він аж ніяк не пропустив би її в літописах.
І це абсолютно вірно: для українських підданих XVIII століття Євстафій — прямий попередник «зрадника» Мазепи, за такого предка Афанасія Дем'яновича по голівці б не погладили, тому він і не розкриває всього послужного списку гетьмана Євстафія Гоголя, зупиняючись наполковнику. Знайшовши влисті Гоголя до матері 1849 згадування про якогось «полковника Яну Гоголя» (ніколи не існував), Ю. В. Манн пояснює таку безглуздість «незнанням, але ніяк уже не хитрістю або прихованою метою», вважаючи, що «хитрувати в приватному листі до матері не було потреби» 15 .
Щодо Яна Гоголя, то це був той самий прапрадід письменника, священик, який прибув на Полтавщину з історичної батьківщини Гоголів — Поділля у 1695 р., від якого прадід Гоголя Дем'ян Янович (Іванович) отримав (мабуть, у семінарії) прізвище Яновський. До речі, ще Лазаревський звертав увагу на те, що по-батькові цього Яна було не Прокопович (як нібито мало випливати з королівської грамоти), а Якович, і на цій підставі робив припущення про те, що походження полтавських Гоголів від подільського гетьмана є ніщо інше. як сімейний міф.
Ім'я другого сина можна відновити за по батькові онука Івана (або Яна)Яковлевича. І хоча документи, в яких згадувався бЯків Гоголь, (поки що?) не знайдено, логічно було б припустити, що це саме він був тим першим сином Остапа Гоголя, який, як повідомляють джерела (не називаючи його за імені), загинув наприкінці 1671 р. під час штурму Могильова-Подільського, полковницької резиденції його батька (тоді ще не гетьмана), військами Яна Собеського (теж тоді ще не короля, а коронного гетьмана). Що ж до Прокофія Балачка, то він, за повідомленням тих самих польських джерел 19 , під час штурму Могильова був лише поранений.
У долі синів Остапа Гоголя є один епізод майже щодо «Тараса Бульби». Він пов'язаний з їхнім навчанням у заснованому 1661 р. Львівському університеті, де вони освоювали латинську вченість — подібно до того, як сини Бульби освоювали її ж у Києві.
Що ж до «посольств до турків», то, можливо, уяк посланці використовувалися і самі «козацькі заручники» в Яссах, сини Остапа Гоголя — до осені 1671 р., коли вони повернулися до Могильова, де один із них загинув, а другий був поранений.
Отже, можна припустити, що старший син Остапа, якого звали Яковом, до того, як загинув під час штурму поляками Могильова-Подільського, встиг обзавестися сином Яном. Якщо це так, то полтавські Гоголі-Яновські походять саме відстаршогосина Остапа Гоголя. Напевно, цей Яків був мужній і небагатослівний — на відміну від свого молодшого брата, який чомусь отримав прізвисько Балачка, тобто Говоруна.
Загалом, класична контрастна пара гоголівських героїв — Остап і Андрій Бульби. Збігів надто багато, щоб не запідозрити молодого письменника у пристрасному захопленні сімейними легендами Яновських і щоб відмовити цим останнім у справжній приналежності до сімейного епосу «тих самих» Гоголів. Візьмемо до речі і те, що старший син могилівського полковника загинув від рук поляків — тоді як молодший невдовзі після загибелі брата перейшов на польську службу. Але тут є один нюанс: перейшов слідом за батьком, який вкотре змінив політичну орієнтацію.
Але що ж насправді було далі.
Але прочитаємо сучасного польського історика і побачимо, що навряд чи Гоголь бився під Хотином і точно не на турецькому боці. Адже ще навесні 1672 р. «до Варшави дійшли вісті, що полковник могилівський Євстафій Гоголь та Лисиця обережно висловили бажання приєднатися до поляків». Тоді сенатори відрядили якогось Мартіна Богуша, ротмістра, на переговори з Гоголем та Лисицею і надали йому повноваження давати будь-які гарантії, які згодом будуть затверджені сеймом, «а якби інших полковників істаршину до колишнього послуху привели, то були б нагороджені» 23 .
Дізнавшись про це, Гоголь розуміє: «правобережний гетьманат» нікому не потрібен, немає сенсу боротися із Самойловичем, настав час подумати про душу. Він пише Самойловичу покаяний лист, зрікається свого гетьманства і йде в Межигірський монастир під Києвом, де за традицією закінчував свої дні колір козацтва; там, 1679 р., і вмирає. Сім'я залишилася на Правобережжі. Доля молодшого сина гетьмана, Прокофія, невідома. Натомість ми добре знаємо долю потомства його старшого сина, починаючи з онука гетьмана Яна. Якщо, звісно, цей Ян насправді був онуком гетьмана.