Говорити чи не говорити про свій ВІЛ-статус, Хлопці ПЛЮС
Усі в моїй родині знають, що маю ВІЛ. Батьки підтримують мене, а двоюрідна сестра стала найкращою подругою. Брат робить вигляд ніби в нашій родині ВІЛ немає. Його дружина боялася, та й досі іноді теж боїться… Хоча їм було складно спочатку, але вони навчилися жити із моєю ВІЛ-інфекцією.
Чи не найважче з багатьох питань, яке змушена вирішувати для себе людина, яка отримала позитивний результат тесту на ВІЛ, – чи потрібно повідомляти комусь про свій діагноз, і якщо так, то кому і як.
Досі існує міф, що людина з ВІЛ-інфекцією нібито «зобов'язана» повідомляти оточуючих про діагноз. Це не так. Діагноз – це таємниця, захищена законом. Примусове розкриття діагнозу – злочин, якщо його робить медичний працівник, і аморальний вчинок, якщо це робить людина, до чиїх професійних обов'язків не входить дотримання таємниці діагнозу. Розголошення ВІЛ-статусу ніяк не пов'язане з безпекою оточуючих та з профілактикою поширення ВІЛ-інфекції, але може призвести до болю та страждань людини, чий ВІЛ-статус розголосили.
Деякі люди зберігають ВІЛ-статус в таємниці від усіх, інші вирішують, що їм нема чого приховувати і говорять про це всім навколишнім. Більшість людей наважуються сказати про ВІЛ лише близьким людям. Важливо пам'ятати, що, відкривши секрет, його вже не можна зробити секретом знову. Це серйозне рішення, яке краще приймати свідомо та обережно. Розкриття свого ВІЛ-статусу може мати як позитивні, і негативні сторони.
Коли відкриваєшся – розумієш, хто тобі справжній друг, а хто так… Якщо боїшся, що від тебе відвернуться люди, з якихось причин, то головне знай собі ціну як людині, а відвертаються і задрібниці, дізнавшись, що ти просто гей чи мусульманин. Якщо людина тебе цінує як людину, то вона твій друг і ніколи не відвернеться за жодних обставин.
Плюси:
- Не треба більше ховатися та зберігати свою таємницю.
- Можна відверто обговорювати питання, що хвилюють, і отримувати підтримку.
- Відносини з близькими можуть стати теплішими та щирішими, ніж раніше.
Мінус:
- ВІЛ-статус може стати відомим іншим людям, від яких його хотілося б приховати.
- Існує ризик дискримінації.
- Відносини можуть припинитися, зіпсуватися або стати більш натягнутими.
Загальні рекомендації
Робота чи навчання
Якими б довірчими не були взаємини на роботі чи в навчальному закладі, якщо ви повідомляєте про ВІЛ-статус хоча б одного співробітника чи однокурсника, є ймовірність, що рано чи пізно про це знатиме весь колектив. Більшість співробітників, напевно, не будуть готові до такої інформації. Різні форми дискримінації та напруга у відносинах, швидше за все, будуть неминучими. Ще гірше, якщо про ВІЛ дізнається керівник, від рішення якого залежить, чи будете ви продовжувати працювати чи навчатися, оскільки він зможе легко знайти «привід» для звільнення чи відрахування.
Багато фобій, що супроводжують людину, яка дізналася, що у нього ВІЛ, у мене, на щастя, вже пройшли. Правду кажуть, що людина звикає практично до всього. Зараз я вже досяг такого рівня, що мені абсолютно байдуже, дізнається хтось про мій статус чи ні.
Якщо чомусь ви вирішили сказати роботодавцю про свою ВІЛ-інфекцію, переконайтеся, що ця розмова залишиться між вами та конфіденційність вашого ВІЛ-статусу буде збережена. Те саме стосується розмов зколегами та однокурсниками.
Родичі
Розповісти про ВІЛ своїм батькам, дітям чи іншим родичам буває нелегко. Одні ВІЛ-позитивні побоюються, що близькі відвернуться від них, інші – що шкодуватимуть та опікуватимуться, треті – що не витримають такої звістки. Тим не менш, постійно зберігати свій секрет від сім'ї може бути важко, особливо в такі хвилини, коли вам потрібні розуміння та підтримка.
Усі в моїй родині знають, що маю ВІЛ. Батьки підтримують мене, а двоюрідна сестра стала найкращою подругою. Брат робить вигляд ніби в нашій родині ВІЛ немає. Його дружина боялася, та й досі іноді теж боїться… Хоча їм було складно спочатку, але вони навчилися жити із моєю ВІЛ-інфекцією.
Якщо ви вирішили поговорити з родичами на цю тему, будьте готові до того, що вам доведеться надавати їм підтримку або розповісти, куди вони можуть звернутися по допомогу. Незнання та стереотипи у родичів, які проживають з вами в одній квартирі, можуть спричинити страх побутового шляху передачі вірусу. Близькі можуть боятися вас образити і не говорити вам про це, але, наприклад, замочувати у хлорці вашу білизну чи посуд. Якщо ви це помітите, постарайтеся не ображатись, а обговоріть із родичами їхні страхи та надайте об'єктивну інформацію про те, як передається ВІЛ.
Батькам може бути дуже важко пережити ваше повідомлення про ВІЛ-статус, і їм знадобиться якийсь час, щоб навчитися з цим жити. Іноді це призводить до важкої кризи, спричиненої страхом за життя дитини. Деякі можуть відчувати провину, що не змогли вберегти, виявилися поганими батьками. Дуже важливо, щоб у батьків була можливість поговорити про ці почуття. Швидше за все, спочатку вам доведеться надавати їм підтримку, яка вимагатиме багато внутрішніхсил. Однак найчастіше батьки починають підтримувати своїх дітей, і в кризових ситуаціях саме вони опиняються поряд.
Багато років тому помер мій знайомий і тільки в морзі його мати дізналася, що мав ВІЛ. Вона сказала: "Невже він мені настільки не довіряв, що за стільки років не зміг зі мною поділитися?" З одного боку, ВІЛ для близьких проблема, з іншого – можливість бути ближчою та допомагати.
Якщо в сім'ї у батьків чи одного з них ВІЛ, то рано чи пізно постане питання: чи варто дітям знати про це? Усі діти реагують на таке повідомлення по-різному. Вони можуть відчути страх, що їхня мама чи тато збираються вмирати, або що самі вони можуть «підхопити» ВІЛ. Однак розкриття ВІЛ-статусу може зменшити почуття ізоляції та тривоги, покласти край необхідності «жити з вантажем» сімейної таємниці, надати дітям інформацію, яка дозволить їм відчути контроль за ситуацією в сім'ї.
Моя дочка була вже дорослою, тому я сказала їй, коли тест виявився позитивним. Я сказала, що мені страшно. Ми обидві плакали, але вона сказала, що любить мене і що це не зміниться. Вона сказала, що я маю почати піклуватися про себе, щоб якомога довше залишатися здоровою.
Сексуальні партнери
Особливо нелегко буває відкритися перед тими людьми, з якими у вас були чи можуть бути сексуальні стосунки. Повідомлення про ВІЛ іноді призводить до розриву відносин, тому деякі вважають за краще взагалі не говорити про це, боячись втратити близьку людину. Дехто вирішує відразу повідомляти свій ВІЛ-статус, вважаючи, що якщо людина через це піде, то з нею не варто зв'язуватися. Однак у цьому випадку є ризик, що людина без вашої згоди розповість іншим про ваш ВІЛ-статус. Також людина може повести себе неадекватно, і в цьому випадкуне виключено ризик насильства.
Я не приховую свій ВІЛ-статус, але при цьому й не афішую його… Якщо чесно, то я зовсім заплутався – хто знає, що я ВІЛ-позитивний, а хто ні. Одного разу знайомий запитує: Що це за таблетки? А я: «СНІДушна терапія». І тільки тут розумію, що не казав йому, що маю ВІЛ.
Деякі люди з ВІЛ, перш ніж розкритися коханій людині, намагаються дізнатися, як вона може поставитися до подібної звістки, «закидають вудки». Наприклад, одна дівчина приносила молодій людині буклети про ВІЛ, посилаючись на те, що знайомі працюють у СНІД-сервісній організації та дали почитати. Деякі використовують зручні випадки для того, щоб дізнатися, що партнер думає про проблему СНІДу, наприклад, обговорюють з ним чи з нею фільми та передачі на цю тему.
Говорити чи ні – це вирішувати лише самому. Перш ніж сказати, краще підготувати людину до цього. Надати йому інформацію і краще не говорити, доки не приймеш свій діагноз. Адже якщо ти зможеш пояснити людині, що у ВІЛ немає нічого жахливого, і ти з цим нормально живеш, і вона може не боятися, тоді вона зрозуміє. А незнання породжує СНІДофобію.
Хтось намагається спочатку побудувати близькі взаємини, і тільки зрозумівши, що це «кохання на все життя», повідомляє про ВІЛ і входить у сексуальні взаємини. Інші люди вважають, що людина сама повинна відповідати за те, чи зможе вона прийняти ВІЛ-статус партнера, і повідомляють про це якомога раніше. Усі ці підходи мають і плюси, і мінуси, тож тут неможливо дати однозначну пораду. Якщо ви починаєте сексуальні стосунки, - прислухайтеся до себе, намагайтеся якнайкраще дізнатися іншу людину і чиніть так, як вам підкаже серце і досвід.
Медичні працівники
Лікарям різнихспеціальностей може бути важливо знати про всі ваші захворювання, у тому числі про ВІЛ-інфекцію, для того, щоб лікування було найбільш безпечним та адекватним. Тим не менш, іноді трапляються випадки відмови у наданні медичної допомоги, якщо у пацієнта ВІЛ. Отже, при зверненні до медичних закладів загального профілю вам, швидше за все, доведеться вирішувати питання – чи говорити лікареві про свій ВІЛ-статус.
Перш ніж повідомити про ВІЛ-статус, постарайтеся заздалегідь дізнатися, яка політика щодо ВІЛ-позитивних у цій установі. Для цього можна зателефонувати керівництву і, не називаючи себе, запитати, чи надаватимуть вони допомогу людині з ВІЛ. Можна знайти лікаря потрібної спеціальності, який адекватно ставиться до ВІЛ, спитавши знайомих ВІЛ-позитивних. Ваш лікар у СНІД-центрі також може підказати, в якому лікувальному закладі вас приймуть. З іншого боку, ви можете просто не повідомляти про ВІЛ, проте в деяких випадках знання про ВІЛ-статус пацієнта важливе для правильної діагностики та лікування.
При госпіталізації в деяких лікувальних закладах проводять тестування на ВІЛ, але згідно із законом ви маєте право від нього відмовитися, і ця відмова не повинна призвести до відмови у наданні медичної допомоги. Якщо вам не хочуть надавати медичну допомогу через ваш ВІЛ-статус, попросіть офіційну відмову з обґрунтуванням. У цьому випадку ви можете звернутися до свого лікаря у СНІД-центрі для консультації щодо цієї ситуації або написати офіційну скаргу на ім'я керівника установи (її краще офіційно зареєструвати), також ви можете звернутися зі скаргою до департаменту охорони здоров'я.