Історія створення воскових ляльок
Наприкінці XVI—XVII століть у Європі з'являються воскові ляльки. Зазвичай цей термін використовують стосовно ляльок з ганчірковим або лайковим тулубом, набитим вовною або тирсою; восковими (або навоченими, тобто покритими воском) у них були тільки голова, плечі, нижні частини рук і ніг, що кріпилися до тулуба металевими петельками. Робили ляльок із бджолиного воску, знебарвленого та кольорового, що містив різні добавки для посилення міцності.
Витоки воскової ляльки сягають епохи Середньовіччя: у цій техніці працювали італійські та іспанські майстри, які відливали воскові постаті святих, зокрема призначені для обрядів і ходів. Перші воскові ляльки з'явилися в XVII столітті в Італії, а потім і в Німеччині, але особливий успіх чекав на воскову ляльку в Англії.
За однією версією, цю техніку привезли італійські ремісники-емігранти, за іншою — на береги Альбіону воскові ляльки потрапили завдяки французькому майстру Бенуа, який прославився ще у себе на батьківщині. Пік слави воскової ляльки припав на XIX століття. У період промислових революцій ляльки з воску користувалися широкої популярності у багатьох країнах, це поняття стало синонімом англійської ляльки. Причина такого гучного успіху кривалася в тому, що матова фактура воску надавала теплий і живий вигляд лялькам, роблячи їх надзвичайно приємними на дотик.
Воскових ляльок з лайковою основою (воскування по шкірі) більше любили у Франції, а в Німеччині робили так званих комбінованих воскових ляльок — ганчірковий тулуб поєднувався з передпліччям зі шкіри, восковою головою та кінцівками. У середині XIX століття німецький майстер Карл Мошман запатентував рухомих воскових ляльок. У них верхні частини рук та середина тулубаявляли собою порожні матер'яні трубочки, що дозволяло легко складати лялькові ручки, рухати ними, а також згинати ляльок у талії.
Воскові ляльки не належали до масових виробів, тому що їх виробництво було довгим і копітким. Над кожною ексклюзивною лялькою працювало до сімдесяти чоловік: хтось робив голову, хтось очі, а хтось зачіску. Коштувала вона дорого, тому в цілому як у Німеччині, так і у Франції на цю продукцію припадало не більше п'яти відсотків всього обсягу ляльок, що вироблялися.
Прийоми виготовлення воскових ляльок були різні: голови та кінцівки вирізали з твердого воску (таких ляльок збереглося небагато), робили з пап'є-маше з наступним восковим покриттям. Віск змішували з різними добавками, склад яких (скипидар, жир, ароматичні олії та ін) був секретом кожного з майстрів-лялькарів. Але навіть найкращі суміші на основі воску стійкістю не відрізнялися: так, у 1871 р. у Парижі влітку розтанула ціла виставка воскових фігур. Часто з воску «єдиним блоком відливали голову разом з шиєю і бюстом, а також кінцівки, що з'єднувалися з ганчірковим набивним тулубом за допомогою металевих кілець. Тонко розписаних ляльок вбирали в пишні вбрання.
У перших воскових ляльок зачіски відливались разом із головою, згодом стали «вживлювати» «волосяний покрив», переважно з мохера. Очі спочатку малювали, пізніше робили зі скла, а наприкінці ХІХ ст. на англійській мануфактурі «Люсі-Пек» (Luci-Peck) вперше з'явилися воскові ляльки з рухомими - скляними очима, що відкриваються і закриваються. Як правило, воскові ляльки були невизначеного віку - схожі і на дівчинку, і на дівчину, і на жінку. Їх гардероб також включав і дитячі, і дорослі.сукні. З 1860-х років. лялькові обличчя почали покривати маскою з мусліну: такі ляльки відомі під ім'ям «лондонські ганчір'я». Воскові ляльки стали такими бажаними, що американський жіночий журнал «Гоудес Ледіс Бук» присвятив окремий номер тому, як самостійно зробити подібну ляльку в домашніх умовах (1856).
Одна з найвідоміших англійських фірм-виробників литих воскових ляльок (1793-1935 рр.) – "П'єротті" (Pierotti). Засновник династії "воскових модельєрів" Доменіко (Джон Доменік) П'єротті походив із сім'ї потомствених італійських майстрів-лялькарів, що емігувала до Англії в 1780-і роки; литтям з воску та виготовлення алебастрових форм навчався в Англії, в сім'ї своєї дружини.
