Як я служив у дивізії імені Дзержинського
Час був тривожний, пам'ятаю, як нас підняли вночі і разом зі зброєю занурили в літаки. Прилітаємо – темно, тепло, південь…
Президент України Володимир Путін нещодавно підписав указ про присвоєння Окремої орденів Жукова, Леніна та Жовтневої Революції Червонопрапорної дивізії внутрішніх військ МВС України почесного найменування "імені Ф. Е. Дзержинського". В офіційних документах зазначено, що ім'я присвоєно за масовий героїзм та відвагу, стійкість та мужність, виявлені особовим складом у бойових діях щодо захисту Вітчизни та державних інтересів в умовах збройних конфліктів.
Мене потішило це рішення, адже дивізія вже мала ім'я Дзержинського з 1926 по 1994 роки. Колись я сам відслужив у ній термінову службу, зокрема, під час Нагірно-Карабахського конфлікту. Через те, що я носив окуляри, мене вирішили відправити в стройбат, але я не схотів. Тоді тільки-но з'явилися перші контактні лінзи, товсті, скляні. І ось я з такими лінзами пройшов медкомісію вдруге, продемонструвавши стовідсотковий зір.
Тоді вдалося потрапити до дивізії Дзержинського. Зі мною служило багато солдатів з України, України та Білоукраїнсії. Коли я потрапив туди, мене одразу взяли писарем. Але мені хотілося справжньої служби, стройової підготовки. Уявляєте, як це сидиш у каптерці, а на плацу тренуються солдати, побудови йдуть, навчаються "черепах" робити, як римські легіонери...
Подав рапорт, щоби мене перевели з резервного батальйону, і потрапив у 6 роту. Ми їздили містами Підмосков'я – до Люберців, Митіщ, Єгорьевська – патрулювали підмосковні містечка, наводили там громадський порядок. Ніколи не забуду, як разом із напарником затримували підозрюваних у розбійному нападі. Потім навіть нагороду від Главку ВВ МВС отримали.
Час тоді був тривожний. Якось уночі нас усіх підняли, нічого не пояснюючи. Завантажили літаками з автоматами, полетіли, куди летимо – незрозуміло. Приземлились, темно, відчуваємо – південь, тепло. Нас тоді завантажили до автобусів, відвезли спочатку до Баку. Багато було тоді складних та цікавих моментів.
Згадується один випадок – стався після того, як усе заспокоїлося. Якось уночі я стояв у патрулі і зажадав у громадянина, що проходить повз, пред'явити документи. Дістає паспорт - і виявляється, що переді мною міністр культури Азербайджану, знаменитий кіноактор Полад Бюль-Бюль огли. Ось така в мене була перша зустріч із знаменитістю!