Як народилася моя Танечка або розповідь про перші пологи
І ось, у свої 19,5 років я вийшла заміж. На весіллі сильно застудилася (холод собачий був), і через запалення придатків потрапила вперше на прийом до гінеколога в жіночу консультацію. Вона мене "втішила" тим, що в мене крім запалення придатків якась інфекція (вже не пам'ятаю назву), і що мені лікуватися треба антибіотиками + проколоти алое.
Місячні хоч і із затримкою, але все ж таки пішли. :( Спочатку я поплакала, а потім завдяки підтримці чоловіка дійшла висновку, що після закінчення місячних підемо в бій і не дамо монстрам прийти наступного місяця. ;)
Не довго розповідатиму, просто скажу, що наступний місяць нам все вдалося. Припустила, що вагітна, вже через тиждень після передбачуваного зачаття, коли на роботі, зайшовши в приймальню до директора і почувши запах свіжозвареної кави, я відразу злетіла кулею з другого поверху на перший і опинилася в туалеті. Ще через кілька днів я примудрилася захворіти на грип, який мені потім відгукнувся, але про це пізніше.
Три тижні затримки, наважуюсь йти до лікаря, т.к. болить низ живота. Ми разом з мамою моєю пішли до лікаря, вона мене оглянула і сказала приблизно такі слова: "Вітаю! У вас вагітність приблизно 5-6 тижнів."
І направила на УЗД з якого, власне, і почалися всі мої (ні, наші з донечкою пригоди). Я хотіла потрапити на УЗД до санаторію "Вікторія" (м. Єсентуки), але не вийшло,т.к. там запис за місяць перед УЗД, а мені потрібно було терміново. Лікар сказала, що в мене тонус матки (наївна я тоді була, зараз би не пішла так рано до лікаря, та й на УЗД не поспішала б).
Довелося йти на УЗД в інше місце (далі я не називатиму повні імена, а тим більше прізвища лікарів). Прийшла я до кабінету УЗД, лягла накушетку лікар помазав мені живіт якоюсь рідиною і став водити датчиком по животу.
Написав у висновку "Вагітність 4 тижні. Загроза відшарування плаценти." Наступного дня я пішла до свого лікаря і вона мене відправила на швидкій до гінекологічного відділення лікарні на збереження, вирішила перестрахуватися.
У прийомному мене ще раз оглянули на кріслі, потім відвели до палати. Тільки я там влаштувалася, як до мене підійшов лікар С.Б., покликав до себе в кабінет і почав розпитувати про вагітність і моє самопочуття. Наприкінці розмови прозвучала така фраза: "У вас є якісь виділення? Ні. Ну так у нас полежите-будуть."
Від таких слів я була шокована. Хоча мені вистачило мужності сказати йому: "Цікаво, щоб ви робили, якби вашій дружині сказали такі слова?"
С.Б. Одночасно перехотілося зі мною гострити, т.к. швидше за все я його зачепила за хворе. Пролежала я там тиждень і остаточно вивела С.Б. з терпіння він мені дав виписку і відпустив додому.
За цей тиждень нас лякали і вагітністю, що завмерла, і викиднем, кололи антибіотики нібито, щоб у мене пневмонії не було після важкого грипу. :( Потім тільки я дізналася, що це була підготовка до аборту, добре, що я звідти вчасно втекла. ;)
Разом із затримкою до мене прийшов і токсикоз. Я не могла переносити запах м'яса ні сирого, ні тим більше, коли його готують, так само не могла переносити запаху огірків ні свіжих, ні малосольних. Є м'ясо я могла тільки в холодному вигляді, та й переважно курку.
На третьому місяці ми з чоловіком переїхали до батьків, т.к. вони планували від'їзд закордон, а квартиру нема на кого залишити було. Крім токсикозу, все було в цей час чудово.
Дні летіли днями, тижнів за тижнями. Довелося ще кілька разів полежати на збереженнічерез підвищений тиск і сильні набряки.
Пролежала я у відділенні патології вагітності трохи більше тижня, кололи мені ліки – готували шийку матки до пологів. Збиралася я народжувати в платному відділенні, але все одно лікарі хотіли планово простимулювати пологи, щоб бути у всеозброєнні "якщо що".
Увечері чоловік прийшов за мною, і ми пішли додому. Прийшли, хотілося сильно їсти, я стала смажити сосиски (дуже дуже мені їх хотілося). Посмаживши сосиски сіли їсти, але мені різко перехотілося їсти, відкусила всього маленький шматочок від сосиски.
Тут раптом я відчула якийсь дивний біль у низу живота, з цього моменту мені постійно хотілося в туалет по-маленькому. До речі сказати, пробка у мене вже давно відійшла, але тут я виявила на прокладці цятка слизу з прожилками крові і вирішила зателефонувати акушерки у відділення, де я лежала.
Акушерка мені сказала, щоб я не хвилювалася, і якщо біль повторюватиметься з постійною переодичністю, щоб поверталася до відділення.
Об 11 годині ночі ми з чоловіком лягли спати, але заснути я так і не змогла, крутилася від болю в животі, хоча переодичність сутичок постійно змінювалася. Добре подумавши, я вирішила все ж таки повертатися у відділення, а на годиннику було 12 годин ночі.
Ми з чоловіком одягнулися і вийшли надвір, таксі зловити нам не вдалося і ми пішли пішки. Добре, хоч іти не дуже далеко. Прийшли до пологового будинку, зателефонували до приймального відділення, нам так знехотя відкрили, я попрощалася з чоловіком і пішла у відділення. Було вирішено, що я йому вранці зателефоную, що та як, або він подзвонить у відділення, якщо не буде від мене дзвінка до 9 ранку (ми планували народжувати разом).
Прийшла у відділення, підійшла до акушерки і сказала, що в мене сутички через кожні 15-20 хвилин вона викликала чергового лікаря, лікар менеоглянув і сказав, щоб мене до пологів готували, т.к. розкриття вже 2,5 см.
Спустили мене назад до приймальні, там заповнили всі документи, зробили клізьму (поголитися я встигла вдома) та відвели до пологового блоку платного відділення. До мене підійшла акушерка і сказала, що зараз до мене підійде лікар. Лежу я на ліжку, відчиняються двері і в палату заходить той самий С.Б. з яким звела мене доля ще на початку вагітності. Я в шоці. Навіщо платити гроші за комфорт під час пологів, якщо їх прийматиме він.
Хоча. платили-то ми за присутність чоловіка під час пологів, а лікаря, на жаль, я вибрати не могла, не було це передбачено програмою нашого пологового будинку. пологовий будинок, потім я про це пошкодувала.
С.Б. проколов мені міхур, води були прозорими, і це мене потішило. Після того, як міхур прокололи, сутички стали болючішими, але інтервал між ними не збільшився. Акушерка спочатку сиділа зі мною, розважала як могла, потім сказала, що піде подрімати, а якщо вона мені буде потрібна, то я її покличу. За ніч С.Б. до мене заходив 1 раз, перевірити розкриття і дати розпорядження акушерці, щоб мені знеболювальне вколола.
Розкриття йшло дуже повільно. :( С.Б. тільки о 8 годині ранку сказав акушерці, щоб вона поставила мені крапельницю з окситоцином. О 9 ранку повинна була прийти вже інша зміна лікарів, і це мене тішило, тому що я всю ніч безперервно розмовляла з донькою і вмовляла її не народжуватися в зміну цієї не дуже доброї людини.
Ось настали довгоочікувані 9 ранку, домені зайшла нова акушерка Фаїна Михайлівна (прізвище не пам'ятаю) знайомитись, а потім майже відразу втекла на планерку. Після планерки до мене забігла лікарка Ольга Миколаївна Соколова і подивилася розкриття, їй здалося, що головка доньки не зовсім правильно врізається, і вона покликала іншого лікаря, та теж мене оглянула і сказала, що все нормально.
Після цього мені нарешті зробили епідуралку. Яка благодать. Можна хоч трохи поспати! Це радість, якщо зважити, що я не спала добу. Годині об 11 ранку зайшла акушерка, а разом із нею ще хтось, я тільки потім зрозуміла, що це мій чоловік! Радості моєї було межі, лише висловити не могла, т.к. епідуралка припиняла вже діяти і потихеньку почала наростати біль і вже почалися потуги, але тужитися ще не можна було, т.к. розкриття ще повне було.
Пройшло ще небагато часу, не пам'ятаю скільки, т.к. втратила рахунок часу, і мені дозволили тужитися! Ура. Радість, т.к. нам вже нетерпілося зустрінеться з нашою донечкою (про те, що у нас буде дочка, ми дізналися всього за кілька тижнів до пологів, до цього малюк ховався від нас).
За кілька потуг мене перевели з ліжка на крісло. Довелося йти майже нічого не відчуваючими ногами, та ще й крапельниця в правій руці. Спасибі чоловікові та акушерці за допомогу, сама б я не змогла йти. Нормально тужити в мене не виходило,т.к. я не відчувала нижню частину тіла, а по команді тужитися неможливо, т.к. не розумієш, що від тебе хочуть. Тут мене Ольга Миколаївна налякала, що кесарів зробить, якщо я сама не постараюся, але в мене не виходило. :( Тут до пологової зали прийшла завідувачка паталогією, і її попросили допомогти і натиснути на живіт на сутичці (вона жінка велика, і рука у неї дуже важка, пару днів у мене потім синець був на животі).) І ось тут-то наша донькавипурхнула з мене, мені при цьому зробили розріз промежини.
Дочка народилася з вагою 3400 г при зростанні 52 см о 12 годині 15 хвилин за Московським часом, і отримала 8/9 за шкалою Аппгар. У Танюшки було обвивання пуповиною та невелика гіпоксія, тому її швиденько обробили та понесли у відділення інтенсивної терапії.
Поки обробляли доньку, мене зашивали, а я дивилася на доню і рахувала пальчики на її ручках та ніжках, чоловіка я відправила додому, не хотілося мені, щоб він бачив, як мене топають. Потім я ще 3 години лежала в пологовому залі з крапельницею в руці і катетером від епідуралки в спині (катетер тільки до наступного обіду зняли, забули про нього).
Про мене всі забули, а хотілося дуже пити (мені не давали під час пологів пити, тому що боялися, що доведеться кесарево робити під загальним наркозом), добре хоч нянечка зайшла прибирати і дала мені попити, в той момент навіть вода з під крана, смердюча хлоркою, здавалася солодкою, а думки мої були далеко-далеко, в палаті інтенсивності де під лампою спала моя крихта.
Потім прийшла акушерка, заміряла мені тиск і температуру, і те й інше виявилося підвищеним і мені призначили уколи, щоб уникнути запалення. Наступного дня від цих уколів у мене по всьому тілу пішли пухирі, як комарині укуси. Вже пізніше я дізналася, що ліки, які мені кололи були з ряду сульфаніламідів, на які у мене алергія (цікаво перед призначенням цих ліків хтось дивився в мою картку де величезними літерами було написано, що у мене алергія на сульфаніламіди.).
Доньку я змогла побачити тільки через добу, а ще через добу її принесли до мене в палату, і ми з нею розлучилися лише 1 раз на 2 години: вона всю ніч не спала, а вранці мені хотілося спати, і я попросила дитячу сестру забрати її на кілька годин,щоб я могла поспати. Через 5 днів мені зняли шви, і нас виписали додому і почалося наше нове життя утрьох. Ось так ось ми дочекалися нашу донечку, якій сьогодні 3 роки 5 місяців, і вона мирно спить у своєму ліжку.