Лекція Кодзе Намба Людина і життя очима буддійського священика - Новини з Японії
Лекція Кодзе Намба: Людина та життя очима буддійського священика
Лекція Кодзе Намба: Людина та життя очима буддійського священика
Шановні пані та панове!
Я настоятель токійського храму Сейріндзі школи Дзєдо. Моє завдання – пояснювати парафіянам вчення патріарха Хонен, засновника буддизму Чистої Землі в Японії, і навчати їхній практиці нембуцу, пам'яті про Будду. Спілкування зі священиками та парафіянами дуже багато дало мені. Тому я говоритиму не академічно, але через призму особистого досвіду.
Коли мені було всього шість років і я щойно вступив до початкової школи, мій батько, який був настоятелем нашого храму, тяжко захворів і зліг. Наступні двадцять три роки він був прикутий до ліжка. За цей час він багато розповів мені і навчив, яким має бути справжній священик.
Мені особливо запам'яталися такі слова. Буддійським священикам постійно доводиться проводити заупокійні та поминальні служби. Як би не було важко на серці, службу треба проводити, незважаючи ні на що, у незворушному стані духу. Я зрозумів зміст слів батька лише набагато пізніше, коли сам став священиком.
За сорок років я провів безліч поминальних служб і зустрівся з безліччю людей. Але одна історія особливо запала мені в душу, і я хочу її розповісти.
Хлопчик народився з пороком серця, і лікарі сказали, що він навряд чи проживе понад десять років. Він помер під час літніх канікул, коли збирався вирушити у подорож разом із сім'єю. Батьки оточували його всією можливоюлюбов'ю і турботою, але він пішов дуже рано, не встигнувши замислитися про такі речі, як сенс життя.
Ми починаємо думати про сенс життя приблизно з того віку, до якого хлопчик дожив. Однак, замислюючись про життя, – адже ми живемо в суспільстві та порівнюємо себе з іншими людьми, – ми намагаємося уявити себе у найвигіднішому світлі. Якщо ми чогось захочемо, то заради цього здатні збрехати, виявити зарозумілість, полюбити чи зненавидіти іншого, і довірчі стосунки з людьми навколо нас руйнуються. У міру того, як ми дорослішаємо, інстинкти дають знати про себе. Наші серця стають холоднішими, але смерть маленького, чистого хлопчика мимоволі викликає сльози.
«За чотири роки у школі ми часто грали разом. Нам подобалося грати у м'яч, у хованки, у лото. Сьогодні ми прощаємось із тобою. Ти станеш зіркою на небі. Ми вже не зможемо грати з тобою. Але всі твої друзі з класу дивитимуться на нічне небо та бачитимуть твою зірку. Я не самотній, тому що я можу завжди побачитися з тобою».
Після цих слів серед присутніх почулося схлипування. Померлий хлопчик вирізнявся добрим серцем, мав багато друзів і вмів радіти життю. Мені стало настільки сумно, що я буквально не міг почати вимовляти слова сутри.
Патріарх Хонен навчав, що молитва про минуле повинна відбуватися в чистому стані свідомості, як у дитини. Я впорався із хвилюванням і закінчив церемонію. Батько померлого хлопчика теж сказав слово, і після цього шість чоловік віднесли маленьку труну до машини-катафалку. Коли її дверцята зачинилися, заграв оркестр, складений із його однокласників. Присутні розплакались. Я сам був так засмучений, що читав сутри тремтячим голосом. Я намагався піднести молитву у своєму серці, але не міг.
Хонен говорив: «При прощанні з життям остання молитваможе віднести вас у Чисту Землю». Я щодня читаю молитви, але того дня був настільки сумний, що не міг підносити їх ні вголос, ні про себе. Я навіть спитав себе, чи зможу в останні хвилини життя вимовити молитву. А якщо не зможу? А якщо буду непритомний? Чи при думці про те, що я вмираю, мені буде вже не до молитов?
Хонен навчав: «Молися як заведено». Я усвідомив значення молитви, коли зрозумів, що саме хотів сказати Хонен: треба молитися щодня, не перестаючи, щоб завжди бути готовим до останньої години. Треба вирішити, що ми хочемо зробити в останню хвилину, яке майбутнє ми тим самим бажаємо створити для себе. Зробивши це, ви отримаєте відповідь на запитання, чи готові ви зустріти смертну годину.
Піднести з останнім зітханням останню молитву – значить, віддати їй всього себе. Якщо ви щирі, ви зможете її вимовити. Живучи чесно, цінуючи кожен день, щохвилини життя, ми будемо здатні на останню молитву.
Ми живемо тому, що використовуємо інші життя. Але що таке життя? У мене є з цього приводу деякі думки.
Повага до життя кожної живої істоти, до життя в її різноманітті лежить в основі діяльності нашого храму Сейріндзі. Що ми робимо? Ми розглядаємо нашу діяльність як не лише релігійну, а й культурну. Ми розпочали роботу з перекладу «Сутри про сутність удосконалення у великому вищому віданні», відомої як «Сутра серця», іноземними мовами. На території храму будується триярусна пагода у давньояпонському стилі періоду Асука (VI-VII століття). Ми зберігаємо та підтримуємо традиційне мистецтво гравюри на дереві. Ми проводимо лекції на філософські теми та концерти буддійської музики. Ми намагаємося донести до якомога більшої кількості людей правильне розуміння того, що є японський буддизм, і до того жВодночас показуємо його як одну з основ традиційної матеріальної та духовної культури Японії.
У цих працях я постійно згадую батька та його слова, які стали для мене уроком. «Хоч би як було важко твоїм парафіянам, ти не можеш дозволити собі сліз співчуття», – говорив він, і я поясню, чому. Його думка про значення простого зернятка рису, в якому теж є життя, тепер видається мені однією з основ буддійського світорозуміння, яке ми намагаємось донести до всіх людей.
Переклад «Сутри про сутність удосконалення у великому вищому віданні» іноземними мовами є найважливішою частиною нашої роботи з поширення знань про японську традиційну культуру і японський буддизм, тому про нього хочу сказати особливо.
Задумавши цю працю чверть століття тому, я почав збирати людей, які б могли його здійснити. В результаті роботи буддологів, істориків релігії, лінгвістів, зараз ми маємо переклади цього тексту на двадцять п'ять мов. Загалом над ними працювали п'ятнадцять чоловік, японців та іноземців, науковців та літераторів. Першим було виконано переклад англійською мовою, точніше навіть два переклади. Робота над кожним займає від року до трьох.
Найбільш важким завданням виявився переклад двох фрагментів – найбільш, мабуть, відомих слів сутри. Порожнеча є ні що інше, як чуттєво сприймається» та її заключної мантри «Гате-гате-парагате».
Суперечки почалися з того, як перекласти поняття КУ. Зазвичай цей ієрогліф перекладають як нуль, ніщо, порожнеча. Виходячи зі специфіки тексту та буддійської філософії пропонувалися варіанти «невидиме оку» («незриме очам»), «предмет поклоніння» та «дух».
«Розказана Буддою Сутра Амітабхи», одна з «Трьох сутр Чистої Землі»,які є головними для школи Дзєдо, каже: «Будда сказав Шаріптурі: «На Заході, якщо пройти сто тисяч коти земель Будд, є світ, який називається «Вища Радість». У тій країні є Будда, якого звати Амітабха. Нині він розповість Дхарму. Чому ж ту країну називають «Вища Радість»? Усі жителі тієї країни не схильні до жодних страждань, але всіляко радіють; тому називають ту країну «Вища Радість» (переклад Д.В. Поповцева).
Ця країна, тобто Рай, розташована так невимовно далеко, що фізичне тіло людини не може досягти її, тільки дух. За тією ж причною Амітабха приходить назустріч духу, щоб проводити його в Чисту Землю. Осмисливши це, я переконався, що КУ слід трактувати і перекладати як «дух». Колеги погодилися, і ми вирішили використати дане тлумачення у всіх перекладах сутри, за винятком англійської.
Отже, ми домовилися трактувати КУ як «дух» та СІК як «плоть». У суспільстві, де домінує наукове мислення, нам здається особливо важливим говорити про «духу», який не можна побачити людським оком. Переклади «Сутри про сутність удосконалення у великому вищому віданні» іноземними мовами покликані привернути увагу до цієї правди буддизму.
Ця проблема гостро постала перед нами під час підготовки англійського тексту, оскільки у цій мові найпоширенішим перекладом КУ є «emptiness». Я запитав: що уявляють собі японці, чуючи англійське слово «emptiness»? Думаю, щось на зразок звуку, коли стукають по порожньому посудині.
У розмові з одним із перекладачів, Хідео Леві, я помітив, що КУ можна перекласти як «emptiness», якщо тільки вирвати це слово з контексту китайського перекладу сутри, виконаного у VII столітті ченцем Хуаньцзян, – ми працюємо саме з цимтекстом, оскільки він використовується у практиці школи Дзєдо. Леві відповів, що в «Сутрі про сутність удосконалення у великому вищому віданні» кожне слово, наприклад «emptiness», і кожен ієрогліф, наприклад КУ, мають настільки глибокий зміст, що їх навряд чи можна точно передати одним словом.
Погодившись із ним, ми взялися за переклад, спираючись не тільки на розум, а й на віру – адже ми маємо справу не зі звичайним, а зі священним текстом. Головне – передати та дати читачеві відчути дух буддійської культури.
Я розповів про думку Леві всім членам нашої групи. Повертаючись зі зборів, я дійшов висновку, що можна використовувати слово «emptiness», трактуючи його не як «ніщо» чи «нуль», а дух за відсутності плоті.
Слідом за англійською версією наш колектив підготував переклади «Сутри про сутність удосконалення у великому вищому віданні» німецькою, італійською, українською, французькою, іспанською, румунською мовами, а також рядом древніх мов, включаючи дренегрецьку, латинську, іврит, коптську та інші. Повідомлення про видання англійського перекладу сутри неодноразово з'являлися в газетах і журналах.
Думаю, не буде перебільшенням сказати, що зараз тільки наш Інститут релігійної науки і культури Сейріндзі має необхідний потенціал для перекладу та видання цього священного тексту такою значною кількістю мов. Це накладає на нас велику відповідальність у справі вивчення буддизму та поширення знань про нього, які ми намагаємось зробити загальнодоступними.
Беручи участь як священик у церемонії прощання з померлим, я проводжу його до Чистої Землі. Важливо зрозуміти, що в цей момент він – не тіло і не дух, але щось на межі духу і плоті. Якщо в цю хвилину священик буде в зім'ятому стані – про це я говорив вище – померлий може збитися зшляхи. Я служу священиком уже сорок років, але не наважусь сказати, що все зрозумів про душу та дух. Однак я думаю, що правильно зрозумів слова батька про те, що священик не повинен страждати, проводжаючи інших в інше життя.
Що стосується заключної мантри «Сутри про сутність удосконалення у великому вищому віданні» ГАТІ ГАТІ ПАРАГАТЕ ПАРАСАМГАТЕ, то вона просто неперекладна, бо чудесним чином відкриває нам ворота у світ вищої мудрості. Тому ми одноголосно вирішили залишити її без переказу.
Сподіваюся, що поширення мудрості буддійських сутр та її правильне розуміння хоч трохи позбавлять світ небезпеки нових воєн.
Як ви знаєте, зараз між Японією та Китаєм виникла серйозна політична проблема через острови Сенкаку. Однак це проблема двох держав. Ми, японці, у давнину запозичували у китайців ієрогліфічну культуру та буддійську віру, які перебувають у серці та душі у кожного японця. Ми дуже багато чого навчилися у китайського народу. Я хочу принести йому за це глибоку подяку як японець і як буддійський священик.
Дякую за увагу!
Лекцію читав: Кодзе Намба, 2012 Переклав на українську мову: Василь Молодяков, 2012