Людина, яка спала на лавці (Олеся Клетчикова)
Коли в місті ставало зовсім тихо, коли не видно було ні голубів, ні смужок пішохідних переходів, людина, яка любила спати на лавці, виходила зі свого рідного кам'яно-паперового будинку і йшла до парку. Там, фліртуючи, дерева закидали його листям, взимку грали з ним у сніжки, а потім укривали снігом, дбаючи про його міцний і найнезвичайніший у світі сон. Він спав у парку тільки восени та взимку, адже тільки тоді дерева звертали на нього увагу, навесні та влітку їм було не до нього. Під лавкою була схована подушка, велика, м'яка та повна снів, чорно-білих та кольорових. Після кожної ночі він складав їх туди, у нього набралося вже тисяча двісті тридцять сім.
У тисяча двісті другому сні він допомагав плюшевим ведмедям застрибувати на небо, у двадцять другому на ньому замість звичного сіро-синього плаща був плащ-млинець, а ще сумка-булка і окуляри-льодяники. У сумці-булці були борошняні та шоколадні пісні. Він діставав кожну дуже акуратно, боячись, що якась із нот випаде чи порвуться струни, а потім вставляв їх у ртопрогравач. Шматок кавового торта з абсолютно гладким верхом та ідеальними пропорціями зазвучав як Barkley, і горобець на гілці засовував головою у такт музиці.
I rememberwhen, I remember, I remember when I lost my mind…
Ртопрогравач жадібно жував крекери, і малюки Radiohead розліталися в різні боки. Він облизувався і просив ще хоча б маленький шматочок заварного голосу Bjork і задумливо мовчав, розкривши рота, після з'їденого Літа Вівальді.
І було в нього багато таких снів. І змішував він у них звуки, кольори, смаки та відчуття…плакав зірками, мандрував пледом, кожна клітина якого була окремим містом, грав із рожевими мавпами в крокодила. Тільки ось йому ніколине снилися люди. Хоча перший свій сон він загубив. Можливо, саме там були вони. Якщо ви знайдете його перший сон у своїй подушці, будь ласка, повідомте його. А він обов'язково нагородить вас десятком снів зі своєї ... або віддасть все.