Світланасказала Я – тебе спалю! Навіщо ти – мого папку забрала – згадує 6-річна Женечка
Дівчинка, шанси на порятунок якої були мінімальні, нещодавно пішла до першого класу і вже навчилася писати та малювати руками без пальчиків.
Побачивши дим, що валив із кватирки старої глинобитної хати по вулиці Кірова у селі Грабів Ічнянського району Чернігівської області, сусіди кинулися гасити пожежу. Біля будинку стояли дітлахи, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається. Діти були гостями п'ятирічної Жені Нагірної, яка живе в будинку, який зараз горів. "А де Женя?" — стривожились сусіди. Дітлахи злякано мовчали, явно чогось недомовляючи. Запідозривши недобре, сусіди спробували прорватися до хати. Але вхід було заблоковано вогнем.
«Зайнялися мої іграшки. Мені їх було так шкода»
– Спочатку ми грали добре, – згадує Женя Нагорна, з якою я зустрілася у будинку її бабусі у Прилуках Чернігівської області. — Але потім моя зведена сестра Світлана сказала: «Дай мені, Женя, ляльку Катю додому, я пограю, а потім тобі принесу». Але така лялька в мене одна: вона вміє говорити та плакати. Я не думала, що Світлана мене спалить, і сказала: «Не дам!» Вона відповіла: Я тобі теж нічого не дам! Ти мене засмутила, і я тепер не любитиму тебе». Ми почали грати далі, але Світлана більше грала з іншими дітьми — своїм маленьким братиком і ще однією дівчинкою. Я підійшла до неї і запропонувала: "Світла, давай миритися!" А вона відповідає: «Не миритимуся я! Я спалю тебе! Навіщо ти мого папку забрала?
Що було далі, Женя, яка ще до кінця не оговталася від пережитого, пояснити не може. Пам'ятає, що звідкись узявся вогонь, Женя хотіла втекти, але згадала, що у сусідній кімнаті грає трирічний братик зведеної сестри.Вона почала його шукати, щоб вивести з хати. А коли, не знайшовши хлопчика, вирішила пробиратися до виходу, в коридорі бушував вогонь.
- Я дуже злякалася, – розповідає дівчинка. — Стала кликати маму та Світлу. Але вогонь уже був усюди. Зайнялися мої іграшки. Мені їх було так шкода! Потім у мене зашуміло в голові, і я впала...
… Про братика зведеної сестри Женя даремно хвилювалася. 13-річна Світлана про нього подбала. Вона встигла вивести із дому всіх дітей. Окрім Жені.
«У суцільному диму я намацала одну ніжку, потім іншу»
Сусіди почали тягати воду, щоб збити полум'я і пробратися до будинку, де, мабуть, залишалася ще одна дитина. Але вогонь спалахував все сильніше. Побачивши голову Будянського спожитку товариства Ольгу Пономаренко, яка проїжджала повз, діти кинулися до неї за допомогою: «Там Женька горить!» Оцінивши обстановку, жінка вибила вікно разом із рамою — тільки так можна було пробратися до хати. "Мама! Не йди туди! — стали кричати діти Ольги Миколаївни, які сиділи з нею в машині. - У тебе серце хворе! Помреш. «Не помру, дітки», — тільки й встигла сказати жінка і полізла в хату, що горіла.
– У мене навіть думки не було кинути дитину у вогні, – розповіла кореспондентові «ФАКТІВ» Ольга Пономаренко. — Чотири роки тому згорів у автобусі мій чоловік. Шофер врятувався, вистрибнув із автобуса, а мого чоловіка ніхто рятувати не захотів. Люди побоялися лізти в автобус, що горить. Втративши так чоловіка, хіба я могла пройти повз мене. Дим валить, нічого не видно, і я рачки поповзла по хаті, обмацувала кожен кут. Нарешті намацала одну ніжку, потім іншу. На бідній дитині розплавилися капці та курточка. Мені здалося, що Женя вже мертва. Обережно взяла дівчинку і, спираючись однією рукою об підлогу, поповзла спиною назад до вікна.
Ольга Миколаївна поклалаЖіночці обличчям униз на сиру землю — вона десь чула, що так треба чинити, якщо людина вгоріла. Але дитина не подавала ознак життя. Проте за п'ять хвилин дівчинка… заплакала. Сусіди перевернули її на спину і здригнулися від жаху. На ніжках та ручках дівчинки лопнула і розповзлася шкіра. В тіло в'їлися залишки колготок та синтетичних штанів. Обуглилися кисті рук. Але особливо страшним було обличчя, роздуте від опіків. Згоріли ліве вушко та ніс. Якимось дивом уціліли тільки русяві кучері, що прилипли до обпаленої голови.
«Що тобі, Жене? Водички, маму привести? — кинулися люди. «Покличте Світлану…» — попросила дівчинка, яка намагалася знайти захист від болю у рідної людини. Але, незважаючи на вмовляння сусідів, Світлана до сестри не підійшла.
…Коли мати Жені, яка вирушила на пошуки п'яного чоловіка, розшукав сільський голова, все вже було скінчено. Будинок згорів, доньку відвезли до Ічнянської районної лікарні. Декілька днів дівчинка, яка отримала опіки четвертого ступеня, перебувала між життям і смертю. А коли прийшла до тями, розповіла мамі: у день пожежі вони зі Світлою посварилися і сестра сказала, що вона її підпалить за те, що та «забрала у неї папку». Цю фразу зведена сестра кинула, швидше за все, з дитячого недомислу. Однак після пожежі вона набула зовсім іншого звучання. Мати зробила висновок, що «Світлана спеціально спалила Женю». І розповіла про це у селі.
Між жінками пробігла чорна кішка. Кожна з них люто захищала свою дитину. Володя кидався між дружинами — колишньою і теперішньою, не знаючи, на чий бік стати. Адже і Світлана, і Женя були його доньками, причому однаково коханими. До того ж до кінця не було ясно, що саме сталося того фатального дня. Але, коли Володимир спробував поговорити зі старшою донькою відверто, та... засміялася і втекла.
Село тільки й обговорювало пожежу. Рятуючись від людських пересудів, Віра продала корову, покинула хату та господарство та поїхала з дітьми з Грабова. Галя теж не хотіла повертатися з дитиною-інвалідом до згорілої хати і незабаром покинула село. У Грабові залишився лише «папка Володя», через який нібито й розгорілася суперечка між сестрами.
"Світла не могла таке зробити!" - стверджує колишня дружина
Становище дівчинки, яку перевели з Ічнянської районної лікарні до області, а потім до дитячого опікового відділення Київської міської клінічної лікарні Ь 2, продовжувало залишатися критичним. У неї було обпалено 45 відсотків поверхні тіла, спалено дихальні шляхи, згоріли пальці на руках, і їх довелося ампутувати. Дивлячись на страждання дитини, Галина Василівна ще більше звинувачувала в Світлі.
– У лікарні багато думала, чому моя донька обгоріла до кісток, а ніхто з інших дітей більше не постраждав, – ділилася своїми підозрами мати. — Чому, побачивши пожежу, Світлана не стала рятувати Женю, а решту дітей вивела? Адже вона вже була дорослою панночкою — 13 років, а моїй доньці на той момент було лише 4 роки та 8 місяців… Але потім приїхала до села і знайшла у хаті каністру з бензином, яка раніше стояла у сараї. Як вона опинилася у домі? Напевно це Світлана принесла каністру з бензином у будинок і підпалила!
- Дуже серйозне звинувачення. Чи це хтось бачив?
- Скажіть, у Свєти були підстави вчинити так, як ви стверджуєте? Її хтось кривдив? Знаєте, дитина від першого шлюбу не завжди бажаний гість у домі. Особливо для другої дружини.
- Ви що? Я до дитини ставилася добре. Коли її мати випивала, я забирала Світлану та її братика до нас додому, щоб діти були під наглядом. Чоловік заперечував: "Не бери дитину, нехай сидить удома!" Кажу:«Володько, вона ж твоя дочка! Шкода ж, до чого тут дитя, коли мати п'є? Коли Свєті не було в чому йти до школи і її мати просила у мене одяг, я завжди давала. Світлана бачила, що у Жені є одяг та іграшки, а в неї немає, що її папка живе з нами, а не з ними. Може, вона в душі ревнувала папку і заздрила. Що було у дитини в голові, хто знає?
Ні школа, ні міліція, ні тим більше пожежники не розбиралися з такими тонкими матеріями, як почуття дітей від різних шлюбів. Пожежні служби, розслідувавши НП, дійшли висновку, що будинок загорівся через те, що 13-річна Світлана необережно поводилася з вогнем, намагаючись розпалити грубку. Коли ж я спробувала вислухати думку другої сторони — Свєти та її мами — і розшукала їх в одному із сіл Чернігівської області, де мешкає тепер родина, то зустріла рішучу відсіч.
… Дізнавшись про мету мого візиту, Віра насупилась і крикнула дочці Світлані: «Ну-но, марш до хати, швидко!»
- Нічого розповідати про пожежу вона вам не буде! - відрізала жінка. - Я забороняю! Я також нічого не скажу! Воно мені потрібне?
- Проясніть лише одне питання. Кажуть, між дівчатками сталася сварка і Світлана підпалила будинок із ревнощів, що Женя забрала у неї батька.
- Та кому він потрібний, такий батько? За 14 років ні карбованця не дав! Та на х… він здався, щоб через нього дитина підпалювала! І каністра того дня стояла не в сараї, як каже Галька, а в хаті! Вона сама її до хати й занесла. Але, що б я не сказала, мені не повірять. Скажуть: доньку бороню. Тільки знаю, що така моя дитина в житті не зробила б! Нехай вони з Женею й не мирилися іноді... Донька не винна, вона спалахнула сама.
Женя перенесла 18 операцій. Галя розповідає, що донька дуже мужньо терпіла біль та намагалася не плакати. Але одного разу в лікарні випадково побачила себе вдзеркало в коридорі, коли мама везла її в інвалідному візку до ліфта. "Мамо, я боюся цієї дівчинки!" - Закричала Женя. "Жіночко, але це ж ти ..." - розгубилася мати. "Ти мене обманюєш! Це не я, не я! - гірко заплакала дочка.
Коли стан здоров'я стабілізувався, за дитину взялися хірурги-косметологи.
– Після пересадки шкіри на обличчі рубці «втягнули» у себе губи дівчинки, – каже мати. — Женя могла їсти лише з чайної ложечки. Тому їй розрізали рот, і після операції вона почала вже користуватися звичайною ложкою. У доньки згорів ніс. І лікарі вирішили наростити їй носик за спеціальною методикою. Розрізали лоба, зашили під шкіру силіконовий балончик. Два місяці пускали туди рідину, щоби балончик розтягував шкіру. Коли шкіра наросла, розрізали дочці лоба і сформували на лобі носик. Потім перевернули його з чола і поставили на місце старого носа... Звичайно, з її обличчям ще працюватимуть і працюватимуть. Адже на вулиці багато хто відвертається, коли бачать мою дитину. Але лікарі пообіцяли, що зроблять усе, що в їх силах, щоб Женя була схожа на нормальну людину.
- Зведена сестра її не відвідувала?
- Ні, Світлана не з'являлася жодного разу, так само, як і її мати…
«Тітка, а я гарна?» — несподівано спитала мене дівчинка. Я помітила, що дзеркала у будинку висять дуже високо. — «Ну, звичайно, Женечка…» — «І мене не боятимуться дітки, коли я виросту? Я хочу в садку працювати». — «Не будуть…» Дівчинка полегшено зітхнула і попросила: «Залиштеться у нас ночувати. Я вам стільки пісеньок заспіваю! Малюнок намалюю…
– Цього року Женя пішла до першого класу, – пояснює бабуся Ніна. — Вчителька відвідує її вдома. Внучка вже навчилася писати та малювати, затискаючи ручку чи олівець кистями рук. І намагається всім це продемонструвати.