На безриб’я і Матвієнко наступник
Рано чи пізно, але чутки про те, що Валентина Матвієнко може стати наступником Володимира Путіна, мали з'явитися. Сам президент ніяк не хоче називати свого спадкоємця, обмежуючись лише натяками, які дозволяють підозрювати, що коло претендентів Медведєвим та Івановим не обмежується. Водночас виявилося, що пітерська команда надто нечисленна, а головне – в ній майже немає людей, яким можна було б довірити країну навіть на чотири роки.
За очевидною безперспективністю вже давно відпали спікери Гризлов та Миронов. Ніким серйозно навіть не розглядалися кандидатури Фрадкова, Грефа та інших пітерців-членів кабінету. Згадуючи Герцена, про потенційних наступників можна сказати, що вузьке коло їх, та й страшно далекі вони від Втім, що вже там. Вибір для прогнозів у політологів сьогодні справді не великий. Ті ж Медведєв і Іванов та інколи згадуваний Козак. Щоправда, для розкручування останнього залишається дедалі менше часу, а тому й шанси його тануть на очах.
Ось і стали різного роду аналітики звертати свою увагу на скільки-небудь розкручених політиків другого ешелону. Головний критерій вибору – близькість до президента та приналежність до пітерської команди. І тут цілком природно, що погляди зупинилися на губернаторі Санкт-Петербурга Валентині Матвієнко. Зрештою, все одно більше нікого немає.
Звичайно, за рівнем популярності серед губернаторів Валентина Матвієнко поступається лише меру Москви Лужкову, що, начебто, дає їй непогані шанси. Але кількість показів на телебаченні ще не є визнанням виборцями. Інакше до списку претендентів можна було б записати і адвоката Анатолія Кучерену, який мало не щодня світиться на блакитних екранах, примудряючись одного дня виступити експертом з подій увіддалених один від одного на сотні кілометрів карельської Кондопоги та одного з московських СІЗО.
Між Матвієнком та Лужковим та й багатьма іншими українськими губернаторами є велика різниця. Більшість глав регіонів змушені виходити з власних, як правило (за винятком Москви) скромних можливостей, не покладаючись на Кремль, а іноді й діючи всупереч йому. Що ж до Валентини Матвієнко, то, мабуть, головною її заслугою є те, що вона не заважає Володимиру Путіну опікуватися своєю малою батьківщиною.
Ні для кого не секрет, що своїм зростанням бюджет Санкт-Петербурга завдячує не так губернатору міста, а тому, що багато великих компаній повністю або частково перевели свої податкові платежі на батьківщину нинішнього президента. Причому втратила не тільки Москва, а й деякі регіони Крайньої Півночі, які гостро потребують коштів. Валентина Матвієнко лише використала заступництво президента, що не вдавалося зробити колишньому губернатору Санкт-Петербурга Володимиру Яковлєву. Очевидно, що таке заступництво викликає роздратування значної частини регіональної еліти, яка навряд чи захоче підтримати Матвієнка у президентських перегонах.
Та й із простим електоратом може виявитися все непросто. Звичайно, при повністю керованих та адміністрованих виборах складається враження, що народ обере того, на кого йому вкажуть. Але для цього обранець повинен мати хоч якусь мінімальну перевагу над конкурентами. Матвієнко ж поступається популярністю не тільки Лужкову, якого ніхто навіть не розглядає як учасник майбутніх президентських виборів, а й названим наступникам Медведєву та Іванову.
Тепер вона взяла Санкт-Петербург під залізний контроль, та й жодні вибори-перевибори їйтепер не загрожують. Однак варто Матвієнку тільки виставити свою кандидатуру на участь у виборах президента, як на поверхню спливуть усі чутки про різноманітні витоки бюджетних коштів у масштабах, які й не снилися Володимиру Яковлєву, під якого під час перебування його губернатором посилено копали Рахункова палата та Генеральна прокуратура. Не кажучи вже про численні чутки, пов'язані з її сином, які здебільшого хоч і не підтверджуються, але цілком здатні зіпсувати губернатору "Північної столиці" політичну кар'єру.
Цікаво, що після історії з сином міністра оборони України Сергія Іванова, який у Москві збив на автомобілі літню жінку, поява у списку наступників Валентини Матвієнко, чия репутація так само чутлива до чуток, пов'язаних із її сином, складається враження, що хтось у серйозно поставив за мету скомпрометувати не лише цих політиків, а й усю пітерську команду. Мовляв, якщо вони з власними дітьми впоратися не можуть, то як вони керуватимуть країною. І тут же як головний приклад можна наводити Ксенію Собчак, скандально відому доньку головного ідола пітерської демократії.
Підпорядкованість Валентини Матвієнко як політика, неприйняття її частиною федеральної та регіональної еліти, відсутність серйозної підтримки в масах навряд чи залишає їй хоч якісь шанси на перемогу у президентських виборах. І це навіть не торкаючись ґендерного питання: більшість експертів упевнені, що Україна просто не готова обрати президентом жінку. І не кажучи вже про внутрішню конкуренцію в Кремлі, де жодне з угруповань, що оточують президента, просто не підтримуватиме Матвієнка. В оточенні Путіна проект висування Матвієнка в наступники вважається чужим, експортним з Санкт-Петербурга, що просувається пітерським оточенням самогогубернатора.
Але ніхто з тих, хто нині сидить у Кремлі, не прагне ділитися владою, та й країна може не винести наступу другої хвилі голодних пітерських чиновників.