Найсильніше почуття як мозок сприймає приниження

Іріна Петрова

Мені було близько семи років – молодший у початковій школі. Я стояв у їдальні, оточений сотнею дорослих хлопців та викладачів. Вони всі дивилися на мене — хтось із жалістю, а хтось із зневагою. Нечувано! Як можна перебувати в їдальні, коли там обідають старші?

"Скажи на милість, що ти тут робиш, Джаретте?" — з хибним обуренням спитав директор. Я був там, тому що відмовився доїдати свій протертий ревінь, порушивши цим найважливіше шкільне правило: кожен повинен з'їдати все, що йому пропонується. Але після того як мене вирвало від перших ложок цієї страви, схожої на живу плоть, я просто відмовився продовжувати обід. Моїм покаранням стало залишитися в їдальні, доки не прийдуть дорослі. Я вже збирався пояснити натовпу, що трапилося, але не зміг вимовити жодного слова, а натомість відчайдушно, нестримно розридався: почуття приниження пронизувало мене.

Це був дуже потужний емоційний досвід: у пам'яті й досі залишаються болючі відчуття того дня. Але чи можна сказати, що з усіх негативних емоцій (таких як агресія чи сором) почуття приниження найсильніше? І навіть якщо це так, то як психологи чи нейробіологи могли б це довести?

Одвічну тезу гуманітарної літератури про руйнівну силу приниження психологи Марта Оттен та Кай Джонас вирішили дослідити за допомогою нейроексперименту. Вони провели два дослідження, в яких учасникам жіночої та чоловічої статі потрібно було описати, як би вони себе відчували в тих чиінших ситуаціях. У першому дослідженні порівнювалося почуття приниження (наприклад, знайдена в Мережі подруга при першій реальній зустрічі кинула один погляд на вас і пішла), гнів (сусід по кімнаті влаштував вечірку за вашої відсутності і розніс квартиру вщент) і щастя (ви дізналися, що ваші почуття до когось взаємні). У другому - приниження, гнів і сором (ви нагрубіли своїй мамі і вона розплакалася).

У цей же момент відбувався запис електроенцефалограми (ЕЕГ), який показував мозкову активність піддослідних. Зокрема, вчених цікавили два критерії: найбільші сплески сильної реакції (або «пізній позитивний потенціал») та пов'язана з подією десинхронізація — маркер зниженої активності в альфа-діапазоні (основний ритм мозку в розслабленому стані). Два ці критерії — свідчення активації кори та посиленої когнітивної роботи.

Отримані дані показали, що мозок активніше реагує на уявну ситуацію приниження, ніж сюжети з іншим настроєм. З усіх досліджуваних емоцій саме він потребує найбільшої витрати ментальних ресурсів. «Це підтверджує ідею у тому, що приниження — особливо інтенсивне почуття. Воно має далекосяжні наслідки як для індивідуума, так і для групи людей», — зробили висновок Оттен і Джонас.