Передсмертний вогонь у власних очах
Не знаю як, але зі мною, після того як була дівчина у вигляді моєї сестри опівночі, навіть після лікування мулли, через кілька років стали відбуватися дивні речі. Уявляю, що було б, якби пішла з ними на контакт. Я виявила, що бачу смерть в очах людини і саме того, хто помре насильницькою смертю.
Вперше це сталося, коли ми жили у Грозному. Тоді багато пропадало людей, їх знаходили по-звірячому вбитими, особливо молодих, до якої б національності вони не належали.
Того ранку я, як завжди з бідончиком, побігла за розливним молоком, залишивши дітей удома, але там уже вишикувалася черга, я зайняла. Чую, у черзі невдоволення пройшло: дівчина вперед себе без черги провела двох чи трьох людей. Я теж голосок вирішила подати. А вона глянула на мене, я осік і обомліла — ці очі! Ці очі, вигляд яких наводить на мене жах, очі дівчини у вигляді моєї сестри! Я не одразу зрозуміла, що це означає. Зрозуміла за кілька днів, коли нас водили на впізнання. Я впізнала в цій змученій і посивілі за ніч дівчині ту нещасну. Її рідна мати не впізнала, все говорила, що у її донечки чорне волосся.
Вдруге це сталося, коли була одна в секції, ми жили в комуналці, а діти вже спали. У віконце стукнув камінчик. Я дуже злякалася, тому що не було кому кидати: після тієї образи на чоловіка, яку не могла забути, чоловіків я ненавиділа. Зі свого вікна не стала виглядати, пішла на спільну кухню і відчинила вікно (ми жили на другому поверсі). Але нікого не було, я збиралася його закрити, як почула тихі голоси.
Я визирнула, а там двоє незнайомих хлопців. Нічого не сказавши їм, хотіла зачинити вікно, коли один із них спитав про дівчину, сусідку. Насамперед запитала їх, чому мені вони у вікно каміння кидають.Вони відповіли, що вікном помилилися, вибачились. Я сказала, що дівчина поїхала додому і не знаю про неї більше нічого. Вони стояли в темряві, і я не могла їх роздивитись, дивилася на того, з ким розмовляла. І тут глянула на хлопця, що стояв поруч з ним.
Спочатку не надала значення тому, що я ясно в цій темряві бачу його очі, подивилася на поряд, що стояло, чи мало світло звідки падає, але фігури їх були ледь видно. І я знову перевела погляд на його очі: це були ті очі, від яких я жахнулася. Десь за тиждень знайшли нещасного по-звірячому вбитим. Я не знаю, що від мене хотіли ті, хто хотів піти зі мною на контакт, але вони мене щадили, знаючи про мій страх. І я їм вдячна за це. З того часу я боялася дивитися людям у вічі.