Перше українське, або Молитва про іншу команду
Сьогодні скажуть, що вони й так стрибнули вище за голову. Сьогодні вранці напишуть, що далися взнаки кадрові проблеми, що бог втомився їх любити. І всі начебто мають рацію.
Але вчора після падіння Матеуса (сподіваюся, що з ним усе буде гаразд) подумалося про інше — все це несправедливо. «Севілья» цей кубок, як районному судді, четверта квартира — аби було, на чорні дні.
Все це нечесно, бо для нас це набагато більше, ніж футбол. Небесний Аткінсон, любий, увійди ж ти в наше становище: нам випала піввікова норма стресу, нас кидає з боку в бік, у нас то всепропало, то всіх переможемо, у нас за позитив проходить затримання двох убивць у сусідській формі, простих, як кут будинку! Ось кайнд оф ерс нешенел пазітіф, ти хоч розумієш, до чого ми дожили? Нам страх як потрібні радісні новини, чуєш, бездушна субстанція?
Ех. Матеуса забрали, а вищі сили, натякаючи на те, що й так намагалися, що потім відгукнеться (за той самий гол в Азербайджані), вирішили «Дніпру» більше не допомагати.
Так ми зустрічали першу українську поразку в єврокубковому фіналі, якби вона була недобре. Поразка у матчі проти симпатичної «Севільї», українофоба Уткіна, землянина Черданцева, курсу долара та всіх негараздів, які взялися падати на нашу голову. Нервова поразка, бо в нинішні часи вже й спортивна хвороба як хвороба.
За всіма законами жанру нам дали понюхати відкрите шампанське — швидкий гол у контратаці, а тепер тримайтеся, хлопці, як ви це стільки разів робили у сезоні, що минає. І згадалося, що у дитинстві я вже молився за «Дніпро». Тоді вони на радість більшості жителів УРСР стали чемпіонами замість московського «Спартака», чий успіх за моїм тодішнім розумінням був би найбільшою гидотою у світі. Багато я розумів. Злімови кажуть, що конфлікт по лінії Харків — Дніпро існував уже на той час, але я його не зачепив (мабуть, «Спартак» затьмарив), чужими фобіями не страждаю, вистачає власних.
Сезонний абонемент дніпропетровського фарту складався із суми нефартів суперників - "Наполі" та "Аякс" в курсі. На цей раз фарт протримався з «Дніпром» недовго. «Севілья» — якісний суперник, який дуже добре підготувався до фіналу (двоє з підстраховкою проти Коноплянки тому свідчення), їм взагалі можна по-доброму позаздрити — грали тільки в ніг, без політики з війною під пахвою.
І подекуди грали вони дуже пристойно — швидко, щільно, компактно, «в темп». Це футбольні люди на правах недорікуватих мільйонерів можуть посилатися на «десь не пощастило», а нам можна визнати — суперник був сильнішим. Звичайно, повернися фарт, воно б, але. Досить. Вчора суперник був сильнішим. А хороші новини ми собі зробимо, вставши вранці і зробивши крок уперед.
А «Дніпру» – дякую за все. Поважати себе змусив і найкращого часу для свого найдовшого євросезону вигадати не міг. Дякую. Чоловіки.