ПЕРШІ ЖІНКИ Укаїни, Ч
Напередодні міжнародного жіночого дня, ми хотіли б згадати найвидатніших жінок в Україні. Помилково вважати, що найбільшими та першими досягненнями в тих чи інших областях славляться виключно чоловіки, і в цій статті ми доведемо протилежне. Отже, перші жінки Укаїни, ч. 1 - "Авіатриси".
Авіатриса – назва жінок-авіаторів в українській імперії на початку XX століття. Жінки-пілоти в Україні з'явилися в 1911 році. Саме тоді їх почали називати авіатрисами.
В сучасній українській мові слово авіатриса функціонує як історизм і вживається виключно в розповідях історії української авіації дореволюційного періоду. Але на початку ХХ століття воно було таким самим фактом української мови, як і слово авіатор, яке дожило зі змінами в семантиці дотепер.
Першою (недипломованою) авіатрисою сталаДомнікія Іларіонівна Кузнєцова-Новолійник (1886—1962), яка піднялася в повітря у травні 1911 року під час Другого міжнародного авіаційного тижня в Санкт-Петербурзі.
Разом із чоловіком Лідія бере участь у демонстраційних польотах на фарманах. Авіаційні машини тих років не відзначалися особливою надійністю: кабіни не закривалися і часто переверталися від сильного пориву вітру. Лише за 1912 рік у світі загинуло 112 авіаторів, які пілотують на «Фарманах».
У Ризі Лідія Звєрєва відкриває власну школу пілотів.
У 1913 році на території заводу "Мотор" Звєрєва здійснила повітряну фігуру, яка назавжди увійшла в історію авіації - мертву петлю.
Лідія Звєрєва померла у віці 25 років, 15 травня 1916 року, від тифу в Петербурзі, кудипереїхала разом із чоловіком після початку Першої світової війни.
Внаслідок авіакатастрофи в 1913 році з її вини загинув відомий льотчик Всеволод Абрамович, і Шаховська вирішила припинити кар'єру авіатриси. Але на початку Першої світової війни подала прохання Миколі II про відправлення її на фронт як військову льотчицю. Цар задовольнив її прохання, і Шаховська у чині прапорщика опинилася у 1-му армійському авіазагоні.
Пізніше виникло звинувачення (як тоді вважали, сфабриковане) у шпигунстві на користь Німеччини. Євгенію Михайлівну заарештували та засудили до страти. І лише завдяки особистому втручанню царя вона уникла страти, яку замінили на довічний ув'язнення. Княгиню звільнили більшовики після Лютневої революції. Під час Громадянської війни служила слідчим у Київській ГубЧК та змогла помститися тим, хто вів проти неї справу про шпигунство. Вбита під час випадкової перестрілки 1920 року. Заміжня не була, дітей не було.
Родичка відомого одеського мільйонера, президента Одеського аероклубу, власника авіазаводу в м. Одесі та аеропланосбіркового заводу в м. Сімферополі Артура Антоновича Анатра (була дружиною його молодшого брата, який загинув в авіакатастрофі, коли йому було лише 18 років).
1913 року Є. Анатрой було встановлено рекорд висоти (для жінок) — три кілометри.
Народилася у бідній петербурзькій сім'ї. Професійна співачка та актриса. Виступала під псевдонімом "Моллі Море".
Вона здійснює велике турне українськими містами з показовими виступами на старенькому аероплані. Турне закінчується авіааварією 2 травня 1912 року у Ризі. У цей час відбувається її знайомство з Антонні Фоккером, відомиму майбутньому авіаконструктором.
Влітку 1913 року на пропозицію відомого французького авіаконструктора Морана бере участь у перельоті Берлін-Париж на новому двомісному літаку «Моран-Солньє».
З початком 1-ї Світової війни Любов Олександрівна, яка на той час вийшла заміж (її чоловік був багатим купцем), повертається в Україну, на якийсь час відходить від льотної справи, але любов до неба бере своє. І незабаром Голанчикова починає проводити випробування аеропланів, які випускають фабрика Ф.Ф.Терещенко.
Спочатку Голанчикова приймає революцію і навіть вступає у тренувальну ескадрилью ВПС Червоної Армії, здійснює кілька бойових вильотів, але переважно займається підготовкою червоноармійців-пілотів.
Після закінчення Громадянської війни Голанчикова разом із чоловіком приймає рішення емігрувати спочатку до Німеччини, потім до США. Жила у Нью-Йорку, де з 1942 року підробляла шофером.
Любов Олександрівна Голанчикова померла у Нью-Йорку 1961 року.
Ще перебуваючи у зеніті своєї слави, Любов Голанчикова ділилася з журналістами: «Ми, повітряні мандрівниці, найсміливіші люди. Час ніби зупинився для нас. Вічність зачіпала нас своїм крилом. І нехай до зірок ще далеко, але «вільний син ефіру» — аероплан — підніме повітроплавних Тамар ще високо над землею».
Олена Павлівна Самсонова стала першою жінкою-пілотом, яка отримала диплом на Московському аеродромі.
Після початку 1-ї Світової війни працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі у Варшаві, потім служила армійським шофером.
Весною 1917 року прем'єр-міністр Тимчасового уряду А.Ф. Керенський офіційно дозволив жінкам служити в армії. Є. Самсонова потрапила служити в 26-й КАО і, можливо, здійснила кілька бойових вильотів на розвідку якспостерігача. Після Громадянської війни Самсонова працювала викладачем фізкультури у Сухумі. Померла 1958 року.
Графіня Софія Олексіївна Бобринська, у першому шлюбі княгиня Долгорукова, у другому шлюбі княгиня Волконська (1887 – 1949) – український авіатор, одна з перших жінок-пілотів.
У Жіночому інституті вивчала медицину. Під час сербсько-болгарської війни за роботу у холерному таборі нагороджено сербським королем Петром I.
З початком 1-ї Світової війни клопотала про призначення у військову авіацію, але прохання було відхилено і княгиня Довгорука пішла на фронт сестрою милосердя.
Вже за радянської влади у Петрограді (25.11.1918) Софія Олексіївна вдруге виходить заміж, за князя П.П.Волконського (1872-1957), і потім їде Англію. 1921 року повернулася до СРСР, щоб визволити з в'язниці свого чоловіка і вже разом з ним повернулася до Лондона. З 1926 року працює водієм таксі, секретарем, гідом-перекладачем.
Читайте також: